субота, 25 квітня 2015 р.

"Скорбота пам'яті людської... Чорнобиль - біль не тільки наш..."

24 квітня 2015 року в бібліотеці відбулася година-спомин
для учнів 5-го класу СШ 273 із циклу "Дзвони Чорнобиля".
Учні ознайомились з книжковою виставкою-реквієм
"Скорбота пам'яті людської... 
Чорнобиль - біль 
не тільки наш..."

Чорнобильський дзвін.
За ким же б'є він?
За тим, хто пішов
У високу блакить,
Щоб звідти на мудрість
Нам очі відкрить...
Щоб пам'ять не згасла,
Щоб ти пам'ятав,
Як розлючений той
Там реактор палав.
Чорнобильський дзвін.
Печаль і журба,
За тими б'є він,
Кого вже нема...
 «Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І тре­тина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали...»

(Біблія. Новий завіт Откровенія святого Іоана Богослова)


Сьогодні ми разом з вами зібрались, щоб згадати страшні події квітня 1986 року та вшанувати героїв нашої країни, які вступили в нерівний бій з чорнобильським привидом.
 У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобиль­ської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...



Учні 5-го класу СШ№273 (27 чол.) на чолі з вчителем української мови та літератури, класним керівником -  
Паламарчук Інною Миколаївною 
завітали до бібліотеки, щоб вшанувати пам'ять героїв, полеглих у боротьбі зі страшною силою - радіаційною пожежою, яка трапилась в результаті аварії 

на Чорнобиль­ській атомній електростанції.

http://joinfo.ua/sociaty/1087321_Opublikovana-zapis-samogo-strashnogo-telefonnogo.html
Жорстокий, ніжний і свавільний світе,

Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити

У міражах чорнобильських вогнів?

Мовчиш... А серце жде і прагне слова,

Немов земля обвуглена — тепла

Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,

Бо маками у полі проросла.

А час іде — не спить.

Не спить і серце, відповіді хоче

За всіх, хто жив, живе і буде жить...

Зловісний стронцій атомних страхіть?

 У ці дні ми привертаємо увагу як української, так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації, — наших співвітчизників і жителів інших держав. Серед них і ті, хто захистив світ від страшної біди ці­ною свого здоров'я, а інколи й життя. 

Ми схиляємо перед ними голову.

 Знайомство з книжковою виставкою -























  З бідою, кажуть, тільки ніч

Потрібно перебути.

І знову сни прийдуть до віч,
Та біль принишкне спрутом.
А я принижений іду,
І дибиться дорога,
Несу у світ свою біду
Крізь сумніви й тривоги.
Несу, неначе немовля,
Що так зайшлося криком,
Аж захиталася земля
Тривожно й огнелико.
Хай світ довкруг її гуде,
Я буду колихати.
Її щоночі і щодень —
Біда повинна спати.
Віддати людям на землі себе
У кожнім добрім і гарячім слові,
Допоки світить небо голубе,
Допоки світ займеться із любові.
Віддати все: і доброту, і мсту,
Що не дадуть й камінню збайдужіти,
І навіть злість, і зненависть святу,
Що світ Ілюзій може спопелити.
Лунає екологічний дзвін. Тривогою та болем наповнені його звуки. 
Болем за нашу землю, яку зрошують смертоносні кислотні дощі, за отруєні хімічними відходами ріки, за небо з озоновими дірами, за вирубані ліси. Тривогою – за майбутнє життя.
Стогне дзвін. Та найгіршими нотами звучать у ньому голоси Чорнобиля, катастрофи, яка ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.
Віддати людям на Землі себе.

 Вони були серед перших і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: «Треба», — вони нічого не питали, поїхали в «зону». Працювали. Кожен з них робив там свою звичну спра­ву. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на ЧАЕС могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха...

23-річний Володимир Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення — направив свій пожежний загін на дах машинного залу. Адже в цьому залі знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

ЗГАДАЄМО, схиливши голови...
• Володимир Правик;
• Микола Ващук;
• Василь Ігнатенко;

• Віктор Кибенок;

• Микола Титенко;
• Володимир Тишура — 
перші, хто собою закрили вогонь...



Доземно схиляємося в подяці 
перед ліквідаторами цієї страш­ної аварії. 
Перед живими. 
Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Немає коментарів:

Дописати коментар