Бібліотеки – це свобода.
Свобода читати, свобода спілкуватися.
Це освіта..., це дозвілля, це притулок і це доступ до інформації.
(Ніл Гейман)
Бібліотекар несе слово просвіти та культури, бо саме це змінює історію людства на краще. Професія бібліотекаря дуже давня, їй більш, ніж чотири з половиною (4,5!) тисячі років. Бібліотекаря можна порівняти з лікарем людських душ, тому
бібліотеки і професія бібліотекаря будуть жити вічно. У свій час
бібліотекарями були Іван Крилов, Анна Ахматова, Лао Цзи, Максим
Грек, Денієль Дідро, Іммануїл Кант, Іоганн Вольфганг Гете, Брати Грімм,
Микола Лобачевський, Михайло Максимович, Льюїс Керролл, Іван Бунін,
Микола Вороний, Мао Цзедун, Борхес та інші. Бібліотекар - професія вічна, магічна. Борхес сказав: "Я завжди уявляю собі рай, як свого роду бібліотеку". Вивчаючи різні культури, люди повинні усвідомити глобальне значення світу, навчитися жити у злагоді один з одним.
Безцінними джерелами пізнання, які нас долучають до
культурно-історичних цінностей і духовних реліквій є: бібліотеки, музеї,
театри. Це справжні культурні скарбниці України, що стверджують сучасне, пов'язують нас із минулим. Це наше послання в майбутнє. Адже, за словами одного з братів Капранових, "читаючі люди складають еліту нації". Робота
бібліотекаря схожа на вогнище, яке горить уночі. Це полум’я і освітлює,
розганяючи темряву, і зігріває того, хто потребує тепла.
Українську
культуру недостатньо знають у світі. Свідченням цього є недостатнє
представлення у Всесвітньому реєстрі культурної спадщини ЮНЕСКО
українських святинь. До цього реєстру занесено 7 об’єктів, зокрема:
Києво-Печерську лавру, Державний історико-архітектурний заповідник
«Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Софію
Київську, давнє місто-державу Херсонес Таврійський, Національний
історико-архітектурний заповідник «Кам’янець-Подільський», історичний
центр Львова.
А чи знаєте ви, що?...
...в 1969 р. у Софійському монастирі в Києві встановлено пам'ятний знак на честь заснування Ярославом Мудрим першої на Русі бібліотеки.
Скульптор – Іван Кавалерідзе.
Пропонуємо вашій увазі міркування Ніла Геймана:
"Чому наше майбутнє залежить від бібліотек, читання и фантазії?"
Ніл Гейман –
англійський письменник в жанрі фантастики та фентезі, який відомий у
всьому світі своїми творами для дітей та дорослих. Такі його роботи як
«Зоряний пил», «Кораліна», «Американські боги» і серія коміксів
«Пісочна людина» – відомі у всьому світі, навіть серед людей, які не
належать до фанатів жанру. Цю лекцію Ніл Гейман прочитав у
Barbican Centre (центр виконавчих мистецтв в Лондоні), в якій розповів, чому майбутнє людства залежить
від нашої фантазії, книг та бібліотек (подаємо в скороченому варіанті).
*****
Отже,
я збираюся поговорити з вами про читання. Я збираюся розповісти вам, що
бібліотеки важливі. Я збираюся припустити, що читання художньої
літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у
житті людини. Я збираюся з усією пристрастю благати людей усвідомити, що
таке бібліотеки і бібліотекарі, і зберегти обидва явища. Я пишу і для дітей, і для дорослих. Вже близько 30 років я
заробляю собі на життя за допомогою слів, здебільшого створюючи речі і
записуючи їх. Безсумнівно я зацікавлений, щоб люди читали, щоб
люди читали художню літературу, щоб бібліотеки і бібліотекарі існували і
сприяли любові до читання та існуванню місць, де можна читати.... Я хочу
розповісти про те, що з нами робить читання. Для чого воно створене.
...Одного
разу я був у Нью-Йорку і почув розмову про будівництво приватних
в’язниць – це індустрія, що стрімко розвивається в Америці. Тюремна
індустрія повинна планувати свій майбутній ріст – скільки камер їм
знадобиться? Яка буде кількість ув’язнених через 15 років? І вони
виявили, що можуть передбачити все це дуже легко, використовуючи
найпростіший алгоритм, заснований на опитуваннях, який відсоток 10 і
11-річних не може читати. І, звичайно, не може читати для свого
задоволення. В цьому немає прямої залежності, не можна сказати,
що в освіченому суспільстві немає злочинності. Але взаємозв’язок між
факторами простежується. Я думаю, що найпростіші з цих зв’язків формуються очевидно. Грамотні люди читають художню літературу. У
художньої літератури є два призначення. По-перше, вона відкриває вам
залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання
перегорнути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко,
тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все
скінчиться…, в цьому є справжній драйв! Це змушує дізнаватися
нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед. Виявляти, що
читання саме по собі є задоволенням. Одного разу усвідомивши це, ви на
шляху до постійного читання. Читання – це ключ.
...Я
промовляю цю промову сьогодні під патронатом Агентства читання,
благодійної організації, чия місія полягає в тому, щоб дати всім рівні
шанси в житті і допомогти стати впевненими і зацікавленими читачами. Сюди
входить підтримка освітніх програм, бібліотек і окремих особистостей, а
також відверте і безкорисливе заохочення самого акту читання. Як кажуть, все змінюється, коли ми читаємо. Найпростіший
спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати і
показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги,
які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм
прочитати їх. Не відвертайте дітей від
читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні речі.
Література, яка вам не подобається – це шлях до книг, які можуть бути
вам до душі. І не у всіх однаковий з вами смак. Дорослі з добрими
намірами можуть легко знищити любов дитини до читання: захистіть їх від
читання того, що їм подобається, або дайте їм достойні, але нудні
книги, ці сучасні еквіваленти вікторіанської «виховної» літератури - і ви
залишитеся з поколінням, переконаним, що читати – це не круто, або гірше
того – неприємно. Потрібно, щоб наші діти вставали на сходи
читання: все, що їм подобається, буде просувати їх – щабель за щаблем –
до грамотності. І друга річ, яку робить художня література –
вона породжує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви
дивитеся на речі, які відбуваються з іншими людьми... Художня ж
проза – це щось, що ви робите з 33 букв і пригорщі розділових знаків, і
ви, ви один, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і
дивитеся навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі,
відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся,
що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли
повернетеся у свій реальний світ, то щось всередині вас трошки
зміниться... Ви
також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому
світі. І ось воно: світові не обов’язково бути саме таким. Все може
змінитися. ...У 2007 році я був у Китаї, на першому схваленому
партією конвенті з наукової фантастики і фентезі. У якийсь момент я
запитав у офіційного представника влади: чому? Адже НФ тут не схвалювали
довгий час. Що змінилося?" - "Все просто", - сказав він мені. "Китайці
створювали чудові речі, якщо їм приносили схеми. Але нічого вони не
покращували і не придумували самі. Вони не винаходили. І тому вони
послали делегацію в США, в Apple, Microsoft, Google і розпитали людей,
які придумували майбутнє, про них самих. І виявили, що ті читали наукову
фантастику, коли були хлопчиками і дівчатками"...
...Література може
показати вам інший світ. Вона може взяти вас туди, де ви ніколи не були.
Один раз відвідавши інші світи, (...)
ви ніколи не зможете бути повністю задоволені світом, в якому виросли.
...Невдоволення – це хороша річ. Незадоволені люди можуть змінювати і покращувати свої світи, робити їх іншими... Як нагадує нам Дж. Р. Р. Толкін, єдині люди, які протестують проти втечі, це тюремники.
...Я боюся, що в 21 столітті люди не
зовсім розуміють, що таке бібліотеки і яке їхнє призначення. Якщо ви
сприймаєте бібліотеку як полицю з книгами, вона може здатися вам старою і
несучасною в світі, де більшість, хоча і не всі книги, існують в
електронному вигляді. Але це фундаментальна помилка. Я думаю, що
тут вся справа в природі інформації. Інформація має ціну, а правильна
інформація безцінна. Протягом всієї історії людства ми жили за часів
браку інформації. Отримати необхідну інформацію завжди було важливо і
завжди чогось вартувало. Коли садити урожай, де знайти речі, карти,
історії і розповіді – це те, що завжди цінувалося. Інформація була цінною річчю, і ті, хто володіли нею або добували її, могли розраховувати на винагороду. В
останні роки ми відійшли від браку інформації і підійшли до
перенасичення нею. Згідно Еріку Шмідту з Google, тепер кожні два дні
людська раса створює стільки інформації, скільки ми виробляли від
початку нашої цивілізації до 2003 року. Це щось близько п’яти ексобайтів
інформації в день, якщо ви любите цифри.
...Бібліотеки
– це місця, куди люди приходять за інформацією. Книги – це тільки
верхівка інформаційного айсберга, вони лежать там, і бібліотекарі можуть
вільно і легально забезпечити вас книгами. Більше дітей беруть книги з
бібліотек, ніж будь-коли раніше, і це різні книги – паперові,
електронні, аудіокниги. Але бібліотеки – це ще й місця,
де люди, у яких немає комп’ютера або доступу до інтернету, можуть вийти
в мережу. Це неймовірно важливо за часів, коли ми шукаємо роботу,
розсилаємо резюме, оформляємо пенсію в інтернеті. Бібліотекарі можуть
допомогти цим людям орієнтуватися в світі.
...Паперові книги міцні, їх складно
знищити, вони не бояться води, з них зручно читати і при прямому
сонячному світлі, вони зручно лежать в руці, і для них завжди залишиться
місце. Вони належать бібліотекам, навіть якщо бібліотеки вже стали
місцем, де ви можете отримати доступ до електронних книг, аудіокниг, DVD
і інтернет-контенту. Бібліотека – це сховище інформації, яке дає
кожному громадянину рівний доступ до неї. Це включає в себе інформацію
про здоров’я. І про психічне здоров’я. Це місце для спілкування. Це
затишне місце, притулок від навколишнього світу. Це місце з бібліотекарями. Якими будуть бібліотеки майбутнього, ми можемо уявляти
вже зараз. Бібліотеки – це
дійсно ворота в майбутнє. Так що дуже шкода, що по всьому світу ми
бачимо, як місцева влада розглядає закриття бібліотек як легкий спосіб
зберегти гроші, не розуміючи, що вони обкрадають майбутнє, щоб заплатити
за сьогодні. Вони закривають ворота, які повинні бути відкритими
завжди.
Книги – це спосіб спілкуватися з
мертвими. Це спосіб вчитися у тих, кого більше немає з нами. Людство
створило себе, розвивалося, породило тип знань, які можна розвивати, а
не постійно запам’ятовувати. Є казки, які старіші за більшість з країн,
казки, які надовго пережили культури і стіни, в яких вони були вперше
розказані. Я вважаю, що у нас є відповідальність перед майбутнім.
Відповідальність і зобов’язання перед дітьми, перед дорослими, якими
стануть ці діти, перед світом, в якому вони будуть жити. Ми всі –
читачі, письменники, громадяни – маємо зобов’язання. Я вірю, що ми повинні читати для
задоволення, наодинці з собою і на публіці. Якщо ми читаємо для
задоволення, якщо інші бачать нас за книгою, ми вчимося, ми тренуємо
нашу уяву. Ми показуємо іншим, що читання – це добре.
...Ми повинні
підтримувати бібліотеки. Використовувати бібліотеки, заохочувати інших
користуватися ними, протестувати проти їхнього закриття. Якщо ви не
цінуєте бібліотеки, значить, ви не цінуєте інформацію, культуру або
мудрість. Ви заглушуєте голоси минулого і шкодите майбутньому.
Один з кращих
засобів для тих, хто читає з неохотою – це історія, від якої вони не
можуть відірватися. Ми повинні говорити нашим читачам правду,
озброювати їх, давати захист і передавати ту мудрість, яку ми встигли
почерпнути з нашого недовгого перебування в цьому світі. Ми не повинні
проповідувати, читати лекції, запихати готові істини в роти наших
читачів, як птахи, які годують своїх пташенят попередньо розжованими
черв’яками. І ми не повинні ніколи, ні за що на світі, ні за яких
обставин писати для дітей те, що б нам не хотілося прочитати самим. Ми
повинні розуміти і визнавати, що як дитячі письменники, ми робимо
важливу роботу, тому що, якщо ми не впораємося і напишемо нудні книги,
які відвернуть дітей від читання і книг, то ми виснажимо наше майбутнє і
ще більше принизимо їх. Всі ми – дорослі і діти, письменники і
читачі – повинні мріяти. Ми повинні вигадувати.
Але правда полягає в тому, що люди змінюють світ
знову і знову, особистості створюють майбутнє, і вони роблять це,
уявляючи, що речі можуть бути іншими..."
Змалку Леся захоплювалася мистецтвом, мала неабиякий хист до музики, гри на фортепіано. На жаль, хвороба прикувала її ще дівчинкою до ліжка, тож відомої піаністки з неї не вийшло. Якби не хвороба, невідомо, чи не стала б Леся геніальним композитором. 
