пʼятниця, 27 березня 2015 р.

"Скарби книжкової імперії" (До Всеукраїнського тижня дитячого читання)

Дотримуючись традицій, Всеукраїнський тиждень дитячого читання щорічно стартує в різних регіонах України. У ці дні в бібліотеках для дітей та юнацтва, шкільних бібліотеках відбуваються різноманітні заходи, спрямовані на популяризацію серед дітей читання, книги і бібліотеки як скарбниці знань. 
З 23 по 28 березня 2015 року в нашій бібліотеці відбулася низка літературно-мистецьких заходів для дітей під назвою: 
«Ми мрієм, щоб книга в пошані була,
Хай книги читає завжди дітвора...»
Щорічно березень для нас наповнюється приємними клопотами, які пов’язані з проведенням традиційного свята – Всеукраїнського тижня дитячого читання. Тиждень зустрічі з Книгою, розвиток читацької культури залишається доброю традицією, справжнім святом книги та читання.

Коротка історична довідка:
Тиждень має багаторічні традиції. Започаткований у 1943 році письменником Львом Кассилем, він і до цього часу лишається святом дитини і книги. Активну участь у святі взяли радянські дитячі письменники: Самуїл Маршак, Сергій Міхалков, Агнія Барто та ін.
З 1944 року Тиждень став Всесоюзним. 
У 1945 році перший тиждень відбувся в Києві, 
його гостями стали Петро Панч, Микола Бажан, Іван Багмут
За всю свою історію лише один раз Тиждень дитячої та юнацької книги було проведено восени — 17 жовтня 1945.

На молодшому відділі для учнів 3-6 класів відбувся перегляд видань
 відомих українських дитячих письменників, які в різний час виступали в нашій бібліотеці, проводили зустрічі, дарували свої книги:
"Скарби книжкової імперії".
Це, насамперед, Юрій Ярмиш - відомий прозаїк, журналіст, літературознавець, автор понад 30 книг казок для дітей та дорослих. 
Своїми оригінальнимим сюжетами, сучасною, своєрідно інтерпретованою тематикою, яскравими поетичними образами, філософськими підтекстами вони стали новим словом в українській літературній казці. 
Їм притаманні щирість і людяність, любов до рідної землі.
Свою книгу "Великий мисливець" автор подарував нашим читачам 
ще в 1998 році з дарчим підписом. 
Також діти мали змогу ознайомитись з такими відомими дитячими письменниками та поетами як: Ганна Чубач, Надія Кир'ян, Оксана Кротюк, Євген Білоусов, Людмила Бражнікова, Олена Щасна.












 





На старшому відділі для учнів 7-9 класів 
була представлена розгорнута книжкова виставка




"Є книги незаслужено забуті..."


Вона складається з трьох розділів:
"Загубилися на полицях";
(Твори Д.Даррелла, Сетон-Томпсона, Пікуля В., В.Троєпольського "Білий Бім Чорне вухо", В.Шукшина "Калина червона", І.Білика "Меч Арея", твори Агатангела Кримського, Ж.-І. Кусто "Cюрпризы моря", В.Каверіна 
"Два капітана", Б.Полєвого "Повесть о настоящем человеке", 
Є.Богата "Що водить сонце і світила"...); 
"Забуті детективи та фантастика";
(Твори А.Дюма, Моріса Дрюона, Е. Берроуза (цикл про Тарзана), І.Єфремова, В.Обручева, Адамов "Таємниці двох океанов", А.Рыбаков "Кортик", А. Дмитрук "Аурентіна"...);
"Знайдено романи про кохання" 
(М.Мітчелл "Розвіяні вітром", М.Маккалоу "Поющие в терновнике", Ш.Бронте "Джен Эйр", Р.Гюнтекін "Чаликушу", Анна и Серж Голон "Анжелика", вірші Едуарда Асадова...)
Бібліотекарі активно популяризували ці та інші видання
 та розповідали про складну і драматичну долю таких авторів:
Олесь Бердник ("Вибрані твори", "Терновий вінець України", 
"Пітьма вогнища не розпалює"),
 Василь Єрошенко ("Казки та легенди");
Микола Руденко ("Ковчег Всесвіту").

Коротка довідка про авторів:

Олесь Бердник (1926 - 2003)  

Один з найвизначніших українських письменників 20-го століття. Наукова фантастика, історична та філософська проза, поезія - усі ці види літератури знайшли відображення у творчості автора, чиї науково-фантастичні романи були культовими для молоді 60-70-х років і чия творчість була практично невідомою для читачів 80-90-х років. Тепер ім'я та творчість видатного сина української нації Олеся Бердника повертається до читачів ІІІ тисячоліття.
Василь Єрошенко (1890-1952) -  


у віці чотирьох років осліп внаслідок тяжкої хвороби, але з того часу життя набрало для нього особливого значення. У боротьбі зі злою долею він вивчився грі на скрипці та фортепіано, освоює іноземні мови й, зокрема, мову есперанто, займається літературною діяльністю і ще замолоду стає відомим літератором-гуманістом... в Японії та Китаї.
Нелегкою була та боротьба для етнографа, казкаря, письменника; українця, що став класиком японської літератури. Цінні рукописи і цілі архіви його творів, написані різнимим мовами, зникають  безслідно  у вогнях пожеж, через стихійне лихо та людське недбальство. Але окремі перлини його літературного скарбу таки досягають рідної землі, потрапляючи в Україну з Японії, Китаю, Індії, Бірми, завдяки самовідданій  праці перекладачів, шанувальників  сліпого українського кобзаря-поліглота. 

Микола Руденко (1920-2004)відданий громадянин, поет, публіцист,  непримиримий борець за права і свободи людини.
В 1977 році твори Миколи Руденка були кваліфіковані як «наклеп на радянську владу». Рішенням Головліту (1978) всі його твори були вилучені з продажу та з бібліотек СРСР. Пройшовши через тюрми, заслання, вимушену еміграцію, 

він залишився вірним сином народу і, повернувшись на Батьківщину, продовжував плідно працювати.  Здобув заслужене визнання. 
А ось - меморіальна дошка, що встановлена на будинку 
письменників Роліт в Києві по вул. Б.Хмельницького, 68.
В 1993 році  за роман "Орлова балка" став 
Лауреатом Державної премії України імені Т.Шевченка.








  Молодому поколінню потрібні розумні та життєствердні книжки, 
які об'єднують людей, народи, допомагають краще пізнати 
один одного.
Твори, які кличуть до благородної мети, 
до світлої мрії, збуджують юну фантазію,
 вчать поетичному сприйняттю світу!

вівторок, 24 березня 2015 р.

"Перлини рідного краю" - подорож до Боярського лісу


22 березня 2015 р. у рамках програми "Літературні подорожі"  (присвяченої Всесвітньому Дню поезії) у числі дружньої команди наших користувачів 

(біля 30-и чоловік) відвідали екскурсію 
у долину поета 

С.Я. Надсона (1862-1887)
який певний час жив у Боярці. 
Доля людини та поета, чиїм ім’ям названо 
цю долину, не може не зацікавити. 
То хто ж він такий – С.Я.Надсон
і чому його ім’я увіковічено в такий незвичайний спосіб?
“Поэты на Руси не любят долго жить” –  так писав  Д. Мережковський 
у вірші на смерть 
Семена Яковича Надсона – найпопулярнішого поета, що творив на рубежі двох століть. 
Доля поета С. Надсона, який за переважним місцем проживання належить культурі українській, за мовою, якою писав – російській, а за силою таланту – світовій, яскравим метеором промайнула на літературному обрії 80-х років позаминулого століття. Гуманний, делікатний, скромний, він мав ніжне серце, сповнене любов’ю, в глибинах якого відшукував свої вірші, повні почуттів, страждань і любові. Являючи світові вірші чаруючої художності, в кінці життя Надсон почав звертатися до філософських тем. Та повний розквіт його творчості так і не відбувся. Юрби палких шанувальників і зграї наклепників, тріумф таланту і невиліковні сухоти, злидні та цькування – все це випало на долю поета, якому доля відміряла всього 24 роки життя…

Група молодих активістів Боярки підготувала 
цікаву краєзнавчо-літературну екскурсію.
Розповіли про історію виникнення пам'ятного кам'яного знаку поету.
Долина Надсона є одним із наймальовничіших місць боярської землі. Оточена химерним мереживом переплетених кущів, прикрита густими кронами дерев-велетів, підперезана тонкою стрічкою райдужного потічка, заколисана тихим плюскотом недалекого Йосипівського ставу…
На краю долини – порослий зеленим мохом камінь, на якому викарбовано напис: 
“Долина Надсона, оспівана поетом1862-1887"




В Боярському лісі нерукотворним пам’ятником молодому поетові назавжди залишилася мальовнича долина. Саме на цьому місці, де встановлено зараз пам’ятний камінь, поет любив відпочивати, вслухаючись у нескінченну оповідь могутніх дубів та таємничий шепіт корабельних сосен. Саме тут приходила до поета його муза-німфа (адже в ті часи це місце було в самій гущавині, куди вела лише ледь помітна стежина), саме тут лягали на папір рядки найкращих його віршів.
Тут продовжують жити його думки, його страждання, його талант. 
Сумним передбаченням власної долі звучать його рядки:
Не говорите мне: он умер, – он живет,
Пусть жертвенник разбит, – огонь еще пылает,
Пусть роза сорвана, – она еще цветет,
Пусть арфа сломана, – аккорд еще рыдает…
Вже сама історія цього каменя досить незвичайна. Цей пам’ятний знак був поставлений членами гурту боярських інтелектуалів (до якого входили письменник І.Іванов, поет І.Коваленко та інші небайдужі до літератури люди) за ініціативи культурного діяча, краєзнавця із Забір’я М.Гориновича (за іншими даними – боярського краєзнавця В.С.Кубренкова) приблизно у 1962 – 1964 роках. 
Якщо відвернути мох при основі каменя, то ще й сьогодні можна намацати напівстерту часом дату встановлення каменя…

А через два десятиліття до Боярки повертається, демобілізувавшись з армії, офіцер збройних сил, поет Олександр Корж (нині – президент творчого об’єднання “Боярські майстри”). Відвідавши долину Надсона, він побачив пам’ятний камінь в жалюгідному стані. Якісь вандали розкололи камінь, і гострий злам, здавалося, дивився на світ з докором та болем… Зусиллями Олександра Івановича Коржа та групи однодумців у 1984 році камінь було реставровано, і зараз лише навскісний шрам на сірому тілі граніту нагадує і про людську велич, і про нелюдську ницість…
Про цю долину напише згодом український поет-дисидент, 
боярчанин Іван Коваленко:
В долині цій згасав колись поет,
Шукаючи у сосен порятунку.
З поезії він випив досить трунку,
У смерті вириваючись з тенет…



Довольно я кипел безумной суетою,

Довольно я сидел, склонившись за трудом.

Я твой, родная глушь, я снова твой душою,
Я отдохнуть хочу в безмолвии твоем!..
Не торопись, ямщик,- дай надышаться вволю!..
О, ты не испытал, что значит столько лет
Не видеть ни цветов, рассыпанных по полю,
Ни рощи, пеньем птиц встречающей рассвет!
Не радостна весна средь омута столицы,
Где бледный свод небес скрыт в дымовых клубах,
Где задыхаешься, как под плитой гробницы,
На тесных улицах и в каменных домах!
А здесь - какой простор! Как весело ныряет
По мягким колеям гремящий наш возок,
Как нежно и свежо лесок благоухает,
Под золотом зари березовый лесок...
Вот спуск... внизу ручей. Цветущими ветвями
Душистые кусты поникли над водой,
А за подъемом даль, зелеными полями
Раскинувшись, слилась с небесной синевой.

І тому не дивно, що частими гостями Долини Надсона є і туристи, 
і поети та письменники і, звичайно ж, діти… 



Отримали море позитивних емоцій, 
підзарядилися природою та високою поезією!

А ось невеличний відеоролик про цю 
цікаву краєзнавчо-літературну подорож.



А ви бували в долині Надсона? Якщо ні, то зверніться до високої поезії видатного поета і завітайте до Боярки. У вас попереду зустріч з красою природи, серед якої вам у всій неповторності відкриється диво поетичного таланту.
І, хто зна, можливо ця зустріч змінить все ваше життя…

понеділок, 23 березня 2015 р.

Поезія єднає серця


Давно відомо, яка велика сила впливу поезії на почуття людини. Часом чотири рядки талановитого автора можуть замінити сторінку тексту прози.
Звичайно, поезія не може нести в собі такої кількості
цифр, фактів, документів, як публіцистика. 

Однак, поетичне слово
здатне проникати в таємниці людської душі, призиває людину мислити образами, не дає нашій душі зачерствіти. А виразні засоби мови поезії збагачують мовлення людини,
допомагають спілкуванню, розширюють кругозір.
Психологи відзначають, що люди, що звертаються до поезії, м'якше, добріше, емоційніше тих, хто до неї байдужий. Поезія може навіть відкрити
таємниці нашої душі. Сьогодні ми відкриємо віконце у чарівний світ поезії.

21 березня відзначається Всесвітній День поезії.
До цієї дати бібліотекарі підготували ілюстровану книжкову виставку та провели низку голосних читань, поетично-музичних годин для молоді:
"Поезія - це найвеличніша форма, 
в яку може втілитися людська думка."
Альфонс ле Ламартін,
французький поет, історик і політичний діяч

 На виставці представлені книги, поетичні збірники, які протягом десяти років збиралися у фонді як дарунки наших шанувальників бібліотеки.  
Автори, які виступали у бібліотеці 
та проводили  презентації своїх творів: 
Олександр Афонін, Євгенія Більченко, Ігор Жук, Оксана Зубарєва,  Сергій Черепанов, Ніна Бай, Станіслав Шевченко, Тетяна Аїнова, Алла Потапова, Павло Косман, Ігор Дінін, Микола Шошанні, Ганна Чубач, Лідія Новикова, Сергій Скорий
та інші...
Всі ці автори є нашими постійними користувачами, активістами, друзями.
 Окремо виділена зона аудіодисків с записами авторських пісень, бардівські пісні, співана поезія. Ці диски також автори презентували на наших творчих вечорах в літературно-мистецькому салоні "Грінівська вітальня".
В цей день в бібліотеці лунала чарівна мелодія відомих авторів-виконавців: дуету "Простір музики" (Сергій Мороз та Ігор Якубовський ), 
записи Інни Тріфанової, Тетяни Доміловської, Тетяни Богданової та Олександра Супруна (м.Запоріжжя), Лесі Тишковської (м. Париж), Олександра Тарасова, Леоніда Єсаулова, Миколи Шошанні, Ігоря Жука та багатьох інших талановитих авторів, співаків, композиторів.
 На молодшому відділі та в "Материнській світлиці" проходили поетично-музичні години для молодших учнів. Майстер-клас по співу проводив активіст бібліотеки, музикант - Володимир Крамаренко.



Ліза Лапіна - учениця 4-го класу СШ №273 
декламує напам'ять вірші Тараса Шевченка.




Свою творчість дарує молодий поет із Луганського краю (м. Зоринськ)
 Олексій Мартиненко. 
Він організатор поетичного фестивалю "Сила вітру".
Подарував бібліотеці дві одноіменні поетичні збірки.











Діти вибирають книги у фонді.