вівторок, 24 березня 2015 р.

"Перлини рідного краю" - подорож до Боярського лісу


22 березня 2015 р. у рамках програми "Літературні подорожі"  (присвяченої Всесвітньому Дню поезії) у числі дружньої команди наших користувачів 

(біля 30-и чоловік) відвідали екскурсію 
у долину поета 

С.Я. Надсона (1862-1887)
який певний час жив у Боярці. 
Доля людини та поета, чиїм ім’ям названо 
цю долину, не може не зацікавити. 
То хто ж він такий – С.Я.Надсон
і чому його ім’я увіковічено в такий незвичайний спосіб?
“Поэты на Руси не любят долго жить” –  так писав  Д. Мережковський 
у вірші на смерть 
Семена Яковича Надсона – найпопулярнішого поета, що творив на рубежі двох століть. 
Доля поета С. Надсона, який за переважним місцем проживання належить культурі українській, за мовою, якою писав – російській, а за силою таланту – світовій, яскравим метеором промайнула на літературному обрії 80-х років позаминулого століття. Гуманний, делікатний, скромний, він мав ніжне серце, сповнене любов’ю, в глибинах якого відшукував свої вірші, повні почуттів, страждань і любові. Являючи світові вірші чаруючої художності, в кінці життя Надсон почав звертатися до філософських тем. Та повний розквіт його творчості так і не відбувся. Юрби палких шанувальників і зграї наклепників, тріумф таланту і невиліковні сухоти, злидні та цькування – все це випало на долю поета, якому доля відміряла всього 24 роки життя…

Група молодих активістів Боярки підготувала 
цікаву краєзнавчо-літературну екскурсію.
Розповіли про історію виникнення пам'ятного кам'яного знаку поету.
Долина Надсона є одним із наймальовничіших місць боярської землі. Оточена химерним мереживом переплетених кущів, прикрита густими кронами дерев-велетів, підперезана тонкою стрічкою райдужного потічка, заколисана тихим плюскотом недалекого Йосипівського ставу…
На краю долини – порослий зеленим мохом камінь, на якому викарбовано напис: 
“Долина Надсона, оспівана поетом1862-1887"




В Боярському лісі нерукотворним пам’ятником молодому поетові назавжди залишилася мальовнича долина. Саме на цьому місці, де встановлено зараз пам’ятний камінь, поет любив відпочивати, вслухаючись у нескінченну оповідь могутніх дубів та таємничий шепіт корабельних сосен. Саме тут приходила до поета його муза-німфа (адже в ті часи це місце було в самій гущавині, куди вела лише ледь помітна стежина), саме тут лягали на папір рядки найкращих його віршів.
Тут продовжують жити його думки, його страждання, його талант. 
Сумним передбаченням власної долі звучать його рядки:
Не говорите мне: он умер, – он живет,
Пусть жертвенник разбит, – огонь еще пылает,
Пусть роза сорвана, – она еще цветет,
Пусть арфа сломана, – аккорд еще рыдает…
Вже сама історія цього каменя досить незвичайна. Цей пам’ятний знак був поставлений членами гурту боярських інтелектуалів (до якого входили письменник І.Іванов, поет І.Коваленко та інші небайдужі до літератури люди) за ініціативи культурного діяча, краєзнавця із Забір’я М.Гориновича (за іншими даними – боярського краєзнавця В.С.Кубренкова) приблизно у 1962 – 1964 роках. 
Якщо відвернути мох при основі каменя, то ще й сьогодні можна намацати напівстерту часом дату встановлення каменя…

А через два десятиліття до Боярки повертається, демобілізувавшись з армії, офіцер збройних сил, поет Олександр Корж (нині – президент творчого об’єднання “Боярські майстри”). Відвідавши долину Надсона, він побачив пам’ятний камінь в жалюгідному стані. Якісь вандали розкололи камінь, і гострий злам, здавалося, дивився на світ з докором та болем… Зусиллями Олександра Івановича Коржа та групи однодумців у 1984 році камінь було реставровано, і зараз лише навскісний шрам на сірому тілі граніту нагадує і про людську велич, і про нелюдську ницість…
Про цю долину напише згодом український поет-дисидент, 
боярчанин Іван Коваленко:
В долині цій згасав колись поет,
Шукаючи у сосен порятунку.
З поезії він випив досить трунку,
У смерті вириваючись з тенет…



Довольно я кипел безумной суетою,

Довольно я сидел, склонившись за трудом.

Я твой, родная глушь, я снова твой душою,
Я отдохнуть хочу в безмолвии твоем!..
Не торопись, ямщик,- дай надышаться вволю!..
О, ты не испытал, что значит столько лет
Не видеть ни цветов, рассыпанных по полю,
Ни рощи, пеньем птиц встречающей рассвет!
Не радостна весна средь омута столицы,
Где бледный свод небес скрыт в дымовых клубах,
Где задыхаешься, как под плитой гробницы,
На тесных улицах и в каменных домах!
А здесь - какой простор! Как весело ныряет
По мягким колеям гремящий наш возок,
Как нежно и свежо лесок благоухает,
Под золотом зари березовый лесок...
Вот спуск... внизу ручей. Цветущими ветвями
Душистые кусты поникли над водой,
А за подъемом даль, зелеными полями
Раскинувшись, слилась с небесной синевой.

І тому не дивно, що частими гостями Долини Надсона є і туристи, 
і поети та письменники і, звичайно ж, діти… 



Отримали море позитивних емоцій, 
підзарядилися природою та високою поезією!

А ось невеличний відеоролик про цю 
цікаву краєзнавчо-літературну подорож.



А ви бували в долині Надсона? Якщо ні, то зверніться до високої поезії видатного поета і завітайте до Боярки. У вас попереду зустріч з красою природи, серед якої вам у всій неповторності відкриється диво поетичного таланту.
І, хто зна, можливо ця зустріч змінить все ваше життя…

1 коментар:

  1. Мистецька Боярка, як завжди, вражає і красою, і кількістю видатних митців, які оспівували її протягом віків...

    ВідповістиВидалити