Хай світло від свічки у небо летить,
Хоча б одну душу зігріє в цю мить.
Щоб душа ця загублена спокій знайшла,
І у вічність до Бога вона відійшла...
Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. 1933 рік - найчорніший час в історії України...
Третій тиждень листопада кожного року в нашій країні - поминальний по жертвах імперських насильств над українцями, в тому числі і Голодомору 1932-1933 рр. 
26 листопада, в день пам’яті, в бібліотеці при вході вивісили державний прапор з чорною стрічкою, запалили свічку пам’яті, щоб її бачили зорі – душі померлих. Хвилиною мовчання вшанували жертв геноциду голодоморів. Була проведена година спогадів про ті минулі трагічні події... 
В читальному залі представлена книжкова виставка "Великі твої жертви, Україно...".Нині про перебіг голодомору написано понад 10 тис. статей, свідчень, документів, досліджень науковців, які розкривають причину, саме чому був голодомор, та хто в у цьому винен.
Українська держава пам'ять померлих голодною смертю відзначила випуском фоліанта «Національна книга пам’яті», куди занесені невідомі імена замордованих голодом. Свої Книги пам’яті про померлих голодною смертю земляків випускає кожна область України.
Бо вічна пам'ять – святий урок для нащадків невинно убієнних. А забуття – заповіт для катівських нащадків.
Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами,
"власною страшною долею шлють нам пересторогу крізь плин віків".
