9 липня 2016 року у м. Боярка (зала ЦТМ "Оберіг") пройшов музично-літературний вечір та презентація книги "Забудь-річка" братів Дмитра та Віталія Капранових - українських письменників, видавців, публіцистів та громадських діячів.
Їм допомагав відомий український піаніст-віртуоз Роман Коляда - радіожурналіст, автор і ведучий програми «Український вимір» на першому каналі Українського радіо, директор Радіо "Промінь" (з 2011 р.). Дипломант Міжнародного музичного фестивалю «Орфей» (2005 — м. Білгород-Дністровський), кавалер ордена Нестора Літописця 3 ступеня, кавалер ордена Св. Рівноапостольного князя Володимира, лауреат премії ім.Івана Франка.
Нам вдалося побувати на цьому заході, познайомитись з творчістю відомих сучасних митців і ми з радістю ділимось своїми враженнями та "фототрофєями"!
http://vestnik.in.ua/2016/06/03/brati-kapranovi-u-kremenchutsi-pro-zabud-richku-zhinochiy-svitoglid-ta-shizikiv/
Їм допомагав відомий український піаніст-віртуоз Роман Коляда - радіожурналіст, автор і ведучий програми «Український вимір» на першому каналі Українського радіо, директор Радіо "Промінь" (з 2011 р.). Дипломант Міжнародного музичного фестивалю «Орфей» (2005 — м. Білгород-Дністровський), кавалер ордена Нестора Літописця 3 ступеня, кавалер ордена Св. Рівноапостольного князя Володимира, лауреат премії ім.Івана Франка.
Нам вдалося побувати на цьому заході, познайомитись з творчістю відомих сучасних митців і ми з радістю ділимось своїми враженнями та "фототрофєями"!
Під час зустрічі автори презентували свою книгу «Забудь-річка». Це їхній перший історичний роман. На таку серйозну працю їх надихнула власна сімейна біографія.
Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Перелітаючи через неї, душа забуває все, що з нею було раніше. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Перелітаючи через неї, душа забуває все, що з нею було раніше. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.
Фрагменти інтерв'ю з братами Капрановими. Взято із сайту:
«...Ми маємо двох дідів. Один наш дід – червоноармієць, герой, кавалер ордену Червоної зірки, був поранений під Севастополем на Сапун-горі. А другий – 58-а стаття, вісім років таборів, «ворог народу». В радянські часи ми нібито мали стидатися одного діда, а другим пишатися. А тепер все навпаки – пишатися повинні одним дідом, а стидатися іншого, бо він був окупант. Але ми любимо обох дідів і не готові одним з них весь час жертвувати. І ми вирішили про це написати книжку», - розповіли автори.
Забудь-річка протікає між поколіннями українців. За сюжетом, троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА.
Цей сюжет має історичне підґрунтя. «Цей спосіб нам підказала людина, яка через це пройшла – Петро Галицький, якого вже, на жаль, немає серед живих, - розповіли письменники. У 1941 році віддав свої документи єврею, аби врятувати його від смерті. Так з’явилося два Петра Галицьких...
Також письменники запевнили, що в історичному плані немає нічого вигаданого, найменші деталі узяті з історичних документів та мемуарів. А ще автори самі пройшли шляхами своїх героїв. До речі, один з головних героїв – із Полтавщини. Звідки саме – цю таємницю автори поки не розкривають.
Брати Капранові про себе, скільки треба читати книжок та майбутнє
- Із чого починалася ваша діяльність?
- Як видавці, ми починали з конкурсу «Золотий бабай». Бо коли ми починали, в Україні зовсім не видавали українських книжок, особливо популярних жанрів. Ми вирішили, що треба починати з конкурсу, щоб дати українським письменникам можливість почати створювати свої твори. Потім ми вчилися продавати книжки. Бо видавати легко, вони потім десь валяються. А вже потім ми почали видавати.
- Що змінилося зараз?
- Ми все життя вчимось. І ви знаєте, життя нам не заморюється підкидати нові обставини, де знову треба вчитися. Весь ринок падає, український ринок зростає. Зараз українці починають реально купувати. Але для цього потрібна була війна, на жаль. Зараз ми вчимося працювати у нових обставинах, коли у людей немає грошей, коли усе дуже складно. Знову-таки, нові видавничі технології, маркетинг. Зараз щороку видається 15-17 тисяч назв книжок (у порівнянні з 99-им роком, коли їх було 700), а повинно видаватися 100 тисяч на рік. Наша задача – дійти до 100, а це всього-навсього у 5 разів більше.
- Ви – письменники, видавці, громадські діячі, яхтсмени. Що для вас найрідніше?
- Найрідніше – любов, узагалі почуття. А почуття приходять, коли починаєш спілкуватися з читачем. Тому що читач – це та людина, яка з книжки робить твір мистецтва. Поки книжка не прочитана, вона не є твором мистецтва. Це стоси надрукованого паперу. А читач її у голові фактично екранізує, перетворює на твір мистецтва.
- Скільки книжок має прочитати освічена людина за місяць?
- У кожного свій темп читання. Читати треба пропорційно художньої літератури, бо це тренування душі. Наукова публіцистика – це окреме питання. А поезія і художня література – це тренажер тіла. Якщо ти не читаєш художню літературу, ти перетворюєшся на духовного інваліда. Нормальна людина повинна, напевно, раз на 2 тижні один художній твір прочитувати. Десь два десятки книжок на рік.
- Скільки читаєте ви?
- Ми багато читаємо. Ми – професіонали, ми нікому не радимо читати стільки, скільки ми. Тому що ми одночасно читаємо по кілька книжок. Вдома у мене на тумбочці,наприклад, зараз 3-4 книжки, і у брата також, і на роботі ще 3-4 книжки, які читаємо. Просто вони всі для різного. А - Головне – навчитися обговорювати прочитане. Це – найцікавіше. Головне – знайти такого самого шипика, який прочитає ту саму книжку, а потім поговорити. От тут і починається та сама творчість. Цьому треба вчитися, бо ця культура трохи втрачена в Україні.
- Що буде з Україною через 20 років?
- З Україною буде дуже бойове, дуже кропітке, але щастя. Українці ніколи не заспокояться. Це буде бойове, але переможне щастя!"
Забудь-річка протікає між поколіннями українців. За сюжетом, троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА.
Цей сюжет має історичне підґрунтя. «Цей спосіб нам підказала людина, яка через це пройшла – Петро Галицький, якого вже, на жаль, немає серед живих, - розповіли письменники. У 1941 році віддав свої документи єврею, аби врятувати його від смерті. Так з’явилося два Петра Галицьких...
Також письменники запевнили, що в історичному плані немає нічого вигаданого, найменші деталі узяті з історичних документів та мемуарів. А ще автори самі пройшли шляхами своїх героїв. До речі, один з головних героїв – із Полтавщини. Звідки саме – цю таємницю автори поки не розкривають.
Брати Капранові про себе, скільки треба читати книжок та майбутнє
- Із чого починалася ваша діяльність?
- Як видавці, ми починали з конкурсу «Золотий бабай». Бо коли ми починали, в Україні зовсім не видавали українських книжок, особливо популярних жанрів. Ми вирішили, що треба починати з конкурсу, щоб дати українським письменникам можливість почати створювати свої твори. Потім ми вчилися продавати книжки. Бо видавати легко, вони потім десь валяються. А вже потім ми почали видавати.
- Що змінилося зараз?
- Ми все життя вчимось. І ви знаєте, життя нам не заморюється підкидати нові обставини, де знову треба вчитися. Весь ринок падає, український ринок зростає. Зараз українці починають реально купувати. Але для цього потрібна була війна, на жаль. Зараз ми вчимося працювати у нових обставинах, коли у людей немає грошей, коли усе дуже складно. Знову-таки, нові видавничі технології, маркетинг. Зараз щороку видається 15-17 тисяч назв книжок (у порівнянні з 99-им роком, коли їх було 700), а повинно видаватися 100 тисяч на рік. Наша задача – дійти до 100, а це всього-навсього у 5 разів більше.
- Ви – письменники, видавці, громадські діячі, яхтсмени. Що для вас найрідніше?
- Найрідніше – любов, узагалі почуття. А почуття приходять, коли починаєш спілкуватися з читачем. Тому що читач – це та людина, яка з книжки робить твір мистецтва. Поки книжка не прочитана, вона не є твором мистецтва. Це стоси надрукованого паперу. А читач її у голові фактично екранізує, перетворює на твір мистецтва.
- Скільки книжок має прочитати освічена людина за місяць?
- У кожного свій темп читання. Читати треба пропорційно художньої літератури, бо це тренування душі. Наукова публіцистика – це окреме питання. А поезія і художня література – це тренажер тіла. Якщо ти не читаєш художню літературу, ти перетворюєшся на духовного інваліда. Нормальна людина повинна, напевно, раз на 2 тижні один художній твір прочитувати. Десь два десятки книжок на рік.
- Скільки читаєте ви?
- Ми багато читаємо. Ми – професіонали, ми нікому не радимо читати стільки, скільки ми. Тому що ми одночасно читаємо по кілька книжок. Вдома у мене на тумбочці,наприклад, зараз 3-4 книжки, і у брата також, і на роботі ще 3-4 книжки, які читаємо. Просто вони всі для різного. А - Головне – навчитися обговорювати прочитане. Це – найцікавіше. Головне – знайти такого самого шипика, який прочитає ту саму книжку, а потім поговорити. От тут і починається та сама творчість. Цьому треба вчитися, бо ця культура трохи втрачена в Україні.
- Що буде з Україною через 20 років?
- З Україною буде дуже бойове, дуже кропітке, але щастя. Українці ніколи не заспокояться. Це буде бойове, але переможне щастя!"
Невеличка фотосесія від постійного користувача Бібліотеки №15, співорганізатора літературно-мистецького салону "Грінівська вітальня", відеооператора Миколи Шошанні.
По закінченні бажаючі мали змогу придбати авторські книги з автографом.
