14 лютого – це не тільки модний День святого Валентина, а й Міжнародний день дарування книг. Напередодні цієї події, зазвичай, в нашій бібліотеці на користувачів вже чекають святкові ілюстровані книжкові виставки, проводяться майстер-класи по виготовленню валентинок, різноманітних сувенірів-подарунків для своїх друзів, рідних або однокласників.
Рекомендуємо для прочитання!
Найкращі книги про кохання, які треба прочитати до Дня Святого Валентина! Відомий український письменник та літературознавець Ігор Бондар-Терещенко спеціально для сайту Радіо МАКСИМУМ назвав книжки про кохання, які подарують віру в любов. У всіх книжках цього огляду, з якими варто відсвяткувати День всіх закоханих, герої шукають свою кращу половину. Іноді це відбувається у найнеймовірніших місцях – від космосу до круїзного лайнеру – хоча, зазвичай кохання виявляється набагато ближчим.До вашої уваги найкращі книги про кохання українською мовою.
Надихайтеся!
“Японський коханець”, Ісабель Альєнде
(Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2017)
Феєричний сюжет цього міжнародного бестселера про трагічну долю жінки, яка прожила довге і складне життя, певним чином перегукується з історією його авторки. Чилійська письменниця належить до відомої родини дипломатів, мала досвід політичної біженки, зараз залишається іммігранткою. За сюжетом, юну героїню відправляють з окупованої Польщі до американських родичів. У їхньому маєтку вона закохується в японця, сина садівника. Але навіть тут, здавалося, у далекій від воєнних лихоліть Другої світової країні, доля в закоханих залежить від війни. Трагедія Перл-Харбору, табір для інтернованих, куди потрапляє коханий – все це відгукується вже за нашого часу. І вже нова героїня, яка стає повіреною у справах старої жінки, беручись розібрати її архів, змушена заново “прожити” цю історію, зрозумівши і виправдавши її героїв.
“Задержи звезды”, Кэти Хан
(Х.: Клуб Семейного Досуга, 2017)
Дебютний роман молодої англійської письменниці – найгучніший дебют на Франкфуртському ярмарку – одразу після виходу заплановано до перекладу 20 мовами. І не дивно, бо романтичний сюжет про майбутнє перебивається у ньому гостросюжетними сплесками з реальності. З одного боку, наче у відомій пісні Джона Леннона “Imagine”, прийшла епоха мрійників, коли не стало кордонів і релігій. І хоч збудований цей ідеальний світ на руїнах колишньої цивілізації, але колишні – а насправді споконвічні – проблеми у ньому розв’язуються на нових рівнях, з новим градусом пристрасті та амплітудою “космічних” стосунків. І вже від самого початку – це ті самі випробування, що й завжди в історії кохання, от лишень проходити їх доводиться у відкритому міжгалактичному просторі, віддаляючись від корабля і наближаючись до смерті. “– У нас осталось только девяносто минут воздуха. – С его уст срывается всхлип, короткая вспышка, заглушающая слова, а через минуту шутит: – Что ж, не знаю, как ты, но я оставлю на Майндшер очень плохой отзыв о космических путешествиях. – Заткнись, Макс, – говорит она, хотя его предсказуемость немного успокаивает ее. – Сейчас не время для твоего ужасного чувства юмора. – Знаю. – Он всегда был готов шутить в наиболее экстремальные моменты: во время курса подготовки астронавтов; на похоронах; когда они в первый раз встретились. – Что нам делать? – Мы успокоимся, перегруппируемся, а затем я собираюсь тебя спасти, – улыбается Макс. – Чем постоянно и занимаюсь”.
“Завжди поруч”, Михаїл Гранд (К.: Саміт-книга, 2018)
Драматична історія про юнака на ім’я Флоріан, чия дівчина, яку звати Жоржина “виявилася егоїсткою й споживачкою”, приятелі його лише використовували, для батьків він був успішною візитною карткою їх родини, і тому єдиним другом у хлопця був іграшковий ведмедик, викинутий на смітник. “Ніхто в цьому світі – ані батьки, ані друзі, ані Жоржина – не розуміли його так, як Вірджил. Лише він міг мовчки, не перебиваючи, вислухати будь-яку сповідь Флоріана. Тільки у нього завжди знаходився час і терпіння залишатися поруч у скрутні хвилини. За два роки їхньої дружби цей білий ведмідь став для нього найближчою істотою”. Дивна любов, чи не так? І чи справді все так погано у 23-річного юнака під наглядом заможних батьків, який має престижну роботу, машину, квартиру, вважаючи, що сам він не винний, небезпідставно вважаючи, що “пара має дивитися водну сторону, а без цього починаються розбіжності, які з часом можуть призвести до серйозних наслідків”? Бо паралельно триває історія Жоржини – клуби, подруги, хлопці, а далі з’являється Аврора. Насправді ж все в поведінці героїв – це пошуки справжнього кохання, а ведмедик – символ цноти, захисту від жорстокого світу, який розправляється і з його приятелями, і з коханою, яку кривдить його власний друг. Недаремно все у цій історії побудовано на антитезах і протиріччях, включно з іменами, характерами і долями героїв: Флоріан – Йосип, Теодор – Гнат, Ореста – Олеся – і строката оповідь у ньому мчить до фіналу, про який всім закоханим обов’язково варто дізнатися, прочитавши роман.
“Нижче”, Кіра Малко
(К.: Нора-друк, 2018)
Романтична і водночас драматична історія про двох закоханих дівчат, одна з яких була сірою мишкою в офісі, а друга довго вибирала, куди податися зі своєї Польщі – Мексика, Румунія, Угорщина й Україна… Чи варто казати, що долі їх зійшлися, а стосунки зав’язалися у такий міцний вузол, розплутати який могла тільки… розлука. Хоч кохання було неймовірне. “Люди ніколи особливо не цікавили Поліну. Аж досі. Вона могла б слухати А. безкінечно. А. говорила реченнями, які Поліна могла б закінчувати. Вона озвучувала смисли, котрі були такими особливими, близькими й інтимними для Поліни. Її смисли, яких вона нікому не довіряла, не озвучувала — так легко злітали з тих омріяних вуст”. Тікати нашій героїні доводиться на круїзний лайнер, куди вона наймається за контрактом, спускаючись все “нижче” на самісіньке дно виробничих стосунків, де нуртує справжнє життя – з коханням-залицянням, секретами-таємницями, інтригами-підступами. Екзотичні країни, океан, який ледь видно з кухні, нечасті відпустки на берег, що минають в гульні та пиятиках – весь цей виробничий роман заступає одне велике кохання, яке, здається, віддаляється, наче лайнер в океані життя. 
“Елефантіна, або Кораблекрушенція Достоєвцева”, Юлія Кісіна
(Фабула, 2017)
На початку цього роману заїжджі знаменитості – поети-авангардисти з Москви – п’ють пиво на Подолі, й одного з них звуть Помідорний Гуру, і “раніше був хлопчиком на півдні України”, звідки, згадаймо, приїхало чимало тодішньої літературної богеми. І навіть не зважаючи на цей прозовий “демарш” з боку авторки, все одно цілком поетично, із Києва з любов’ю, прилетів привіт нашої героїні, яка захопилася генієм свого сяючого кумира. І саме любов до столиці радянської Батьківщини привезла в романі київська провінціалка. А ще ж кохання, яке подарувала не кому-небудь, а відомому в оксамитовому підпіллі контркультури поетові. Столичні глави в романі чудові своєю “малоросійською” свіжістю і знайомою “київської” ноткою, що тягнеться до раннього Булгакова. І в такому ось дусі перед нами постає Москва 1980-х. Зустрічі з тодішніми кумирами, приїзд Алена Гінзберга, а також кохання і весна. Тобто Тверський бульвар, Красна площа і Телеграф, звідки студентка Юля слідом за юними похабниками, що шепочуть, як у Мандельштама, телеграмку в напахчений комір, розмінює ластів’ячий розчерк свого поетичного письма на театральну прозу буднів.
Ігор Бондар-Терещенко,спеціально для Радіо МАКСИМУМ
Джерело: Радіо МАКСИМУМ
Запитуйте в наших бібліотеках !
