середа, 5 листопада 2014 р.

"Тендітна сила" в Грінівській вітальні

 АВТОРСЬКИЙ САЙТ 
ТЕТЯНИ ЯРОВИЦИНОЇ 
"ПРОСПЕКТ ПІДНЕСЕННЯ"

http://yarovitsyna.kiev.ua/publ/pamjatnye_sobytija/zustrich_z_tenditnoju_siloju/1-1-0-91
















1 листопада 2014 року у славнозвісній

 "Грінівській вітальні"

відбувся мій творчий вечір 

"ТЕНДІТНА СИЛА",

справжньою окрасою якого стали чарівниці

Ольга Зікунова та Юлія Вітранюк,

вихованиці Дитячого фольклорного ансамблю "Яворина".


Про себе багато не розповіси. Хіба що зауважу на тому, що творчий вечір я приурочила до свого невеличкого ювілейчика. 
Це був своєрідний звіт про "немарно прожитий час", який можна назвати життям... ))). Або ж - проміжний підсумок. 
Адже з часу презентації моєї першої книги "КОНТРАСТИ" написано ще дві - російськомовна "РАНЬШЕ Я ЗНАЛА ВСЁ" 
та україномовна "ТЕНДІТНА СИЛА" (робоча назва). 
І мені вкрай важливо перевірити плоди творчості білінгва на слухачах. Все свідоме життя я писала і спілкувалася переважно російською, але завжди мріяла робити вільно і те, і інше українською. Доля дала мені шанс здійснити свою мрію. 

Я до мови ішла як до Храму.

Манівцями. Стежками. Шляхами...

Поміж рiзно-розумних людей...

Та із мовою – все як i з Богом.

(Шлях насильства – внікуди дорога).

Полюби – i Вона увійде!..

Отже, я потроху привчаю себе до своєї мрії.


І, відверто кажучи, не останню роль у прагенні боротися за власну українську ідентичність відіграли мої юні посестри по творчості - чарівні виконавиці народних пісень 

 Ольга Зікунова і Юлія Вітранюк

Опісля знайомства з ними я справді задихала українською! Доземний їм за це уклін і не раз поціловані руки (може я й дивачка, але висловлених почуттів своїх не стидаюся). Нами разом уже пройдено чималенький творчий шлях починаючи від Народного мистецько-історичного фестивалю "УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ" і лікування співочою красою воїнів у шпиталі, до благодійного проекту"НЕПЕРЕМОЖНІ".
Те, як по молодості віддаються улюбленій справі ці дівчата, 
мене щиро захоплює! Я готова брати у них уроки снаги! 
У їхньому віці я ще не мала щастя знайти себе, мене ще, 
можна сказати, не було. А вони Є!!! 
І ДОПОМАГАЮТЬ БУТИ ІНШИМ! 
Тому вимріяний мною тандем "ТЕНДІТНА СИЛА" 
був щирим, чистим і справжнім! 
До нього долучилася і моя донька, 
яка теж вже не хоче залишатися осторонь.
На початку заходу ми вирішили удатися до невеличкої творчої провокації. Вона назріла сама собою. Багато наших співвітчизників натхненно співають Гімн України. Але зазвичай далі першого куплету і приспіву справа не йде. 
І ми вирішили перевірити, чи знають наші гості 
слова ще двох куплетів? 
Моє дитя завело Гімн, народ встав, підхопив, 
та виявилося, що чим далі, тим менше голосів лунало, 
аж поки не стихли всі. 
Зі словами: "Сідайте, всім двійка. Вчіть слова.
 Це - домашнє завдання!" 
ми продовжили захід. ;)

Перша частина в нас була присвячена любові до рідної землі 

і сповнена гіркого розуміння того, що відбувається в країні...
Діалоги з дитиною нікого не лишали байдужим.


Монологи, здається, теж...
ОЖИВАЄ МАЙДАН...

Оживає Майдан,

розправляє натомленi груди...

Наче і не було

повнокрової тої біди...

За кордонами очi

сховали вiд люду iуди...

А полеглi герої

небесні саджають сади...

Зграйкою голубiв

над Майданом пливуть їхнi душi...
I незчуєшся, як
вже годуєш тi душi з руки!..
Життєдайне добро -
невичерпне, святе, невмируще.
I, напевно, майданівці -
люди хороші таки,

як змогли голубiв
наполоханих цих приручити...
Близькiсть їхнiх сердець
мов засвідчує: "Жодних образ"...
О брати-голуби,
як змогли ви таке пережити -
i в серцях зберегти
сизокрилу довiру до нас?!

...Запитати б у тих,
хто хоч раз помирав за свободу:
скільки треба життів
для вкорінення прав і свобод?
Сизі крила, мов дим...
дим майданівського небозводу
за найтяжчих часів,
у які народився народ.

Люди не соромилися сліз... Дехто навіть дякував за них потім. Бо стан душі людини, що давно не плакала, справді викликає занепокоєння. Як на мене, таке спілкування набагато приємніше і корисніше, аніж візит до психіатра. І взагалі, щастя і розуміння - досить близькі за значенням поняття... 
На жаль, досвід нерозуміння у кожного свій, та однаково гіркий.


ТЕНДІТНА СИЛА
За життя моє, за "третє око",
за безмежжя прiрви помiж нами,
друже мiй, суди мене жорстоко!
Хай твiй суд хоч навпiл переламить...

Ти ж бо з тих, хто iз завзяттям Лiнча
судить Всесвiт зi своєї нiшi.
I нехай складуся вдвiчi, втричi -
знай: вiд того стану лиш сильнiша...

Отака я. Всiх перепросила -
й пiдкорилась внутрішнім законам.
I моє уперте мiсце сили -
в колi свiтла перед мiкрофоном.

Мабуть, винна я, душа бездомна,
що у тiла є родина й вiршi...
Рiд - святе. Та здавна всім вiдомо,
що святi страждають якнайбiльше.

А донька - в нiй та ж пречиста сила! -
зазирає всесвiтом в обличчя:
- Мамо, ти така у нас красива,
що не видно, ЯК тобi болить щось!..

Затамую погляд, крок i подих:
то болить менi за Украiну...
I найбiльший мiй тендітний подвиг -
приховати розпач вiд дитини...
Все одно: що - прірва, що - розлука.
Вдячно зичу свiтла у вiконцi
i... не знати, що воно за мука -
у собi виношувати сонце.

Давайте разом працювати над помилками
 і намагатися шукати шляхи порозуміння!!! 
І я щиро зичу своїй рідній країні бути ТАКОЮ красивою,
 щоб ніхто й не помітив, як їй болить... 
Щоб ніхто не міг дозволити собі насолоджуватися її болем...

Цікаво, що й опісля заходу, і в листах люди дякують саме за болючі вірші, а не за лірику і спроби гумору, які лунали згодом...
Поміж поетичними блоками виступали мої тендітні "ЯВОРИНКИ", 
як я лагідно їх називаю. 
Навіть співзвучність якась між нами існує:
перші п'ять літер назви їхнього ансамблю
 і мого прізвища майже тотожні! 

Колись вони будуть зовсім дорослі і самостійні, оберуть собі якусь гідну їхнього таланту назву, і разом із ними всі українці (а може й увесь світ!) співатимуть неперевершених українських пісень!.. 
Адже вони з такою любов'ю повертають нас, загублених овець, до витоків рідного народу, що їм не можна не вірити!!! 
І як тут не повіриш, коли у поглядах їхніх бринять сльози!.. 




Це завтра мене при дитині брутально облають у магазині за вимогу до якості продукту, а сьогодні я - саме захоплення. Бо всі очікування, як завжди, перевершено! До того ж, вперше в житті на мою адресу лунають "Многая літа!"


По тому була лірична частина, і знову ж таки здебільшого присвячена темі родини. 
(Укріпленню родинних зв'язків (а відтак, і зв'язків поколінь) нам треба вчитися у львів'ян.
 Ніде, як у місті Лева, я не бачила стільки вивісок 
зі словом "родина" у різних формах і відмінках! 
Та й згадайте великого Кобзаря.
 Хто більше за нього писав про батьківщину, матір,
 родинні цінності і проніс це відчуття крізь усе своє багатостраждальне життя? 
І це, зважте, писала людина, 
яка НЕ МАЛА щастя сімейного затишку,
 а у вигнанні - Батьківщини!.. 
І кожен з нас, переосмислюючи дійсність,
 має докладати титанічних зусиль, 
аби не бути сиротиною в цьому світі...)
Отже, у нас лунали пісенно-поетичні присвячення дітлахам, матерям, татусям, бабусям, дідусям, друзям, коханим...
 Ліричних героїв у творах розуміли і не дуже, 
викохували і били, 
але ж усе - із кращими намірами, чи не так? ;) 

Поміж нами, українцями, вірші і пісні українською, російською 
(і навіть білоруською!) сприймалися однаково добре. 
Навіть було відчуття, що втрачалася мовна межа. 
Що ж, нічого поганого у тому не бачу. 
Хай буде наша земля вдвічі, втричі багатшою!..

Ось така вона, ТЕНДІТНА СИЛА жіночності і любові. 

Кому не до вподоби, ми не винні. )))

Дитинка міцно стискає в руках щойно подаровану 
книжечку-фотоальбом 
"Рости моє деревце, з міцного коріння". 
Час вивчати генеалогічне дерево.
Опісля гуртового фото "ТЕНДІТНА СИЛА" запросила всіх до чаювання і дружнього спілкування. Дуже приємно було бачити поруч добрих друзів, дивитися у їхні зачудовані атмосферою "Грінівської вітальні" очі.
 (Багато хто з хороших авторів тут побував уперше. 
І, гадаю, Вітальня ще здобуде велику насолоду 
від їхньої творчості!)

Ну й згодом на всіх чекала традиційна друга частина 
"ГІТАРА ПО КОЛУ", 
де кожен бажаючий міг сказати своє слово.



Нарешті розвідали
 шлях до Вітальні 
мої творчі побратими 
Олег Максименко, 
та
Ігор Рубцов,

"Київський світанок" був 
у прекрасного поета з Маріуполя 
Наталі Ростової, 







чудова моя недавня знахідка - юний
Кирило Сараєв 

порадував нас талантом декламування віршованої філософської мініатюри 

Генріха Гейне "Крысы".


влучним словом підкорила усіх моя улюблена київська поетеса
Юлія Єрмак.

Ну і звісно, виступали добрі друзі 
і бажані гості Вітальні: 
Тетяна Доміловська














 Аркадій Голубицький 








В'ячеслав Купрієнко

та інші дорогі наші гості. 

Було цікаво, змістовно, різноманітно!
ФОТОАЛЬБОМ ТУТ:
Кутаюся у теплі спогади, немов у шарф і мрію, 
що колись буде мир і спокій, 
а люди навколо будуть осяяні посмішками 
і гідністю - так само, як і всі мої сьогоднішні гості. 

Обіймаю, Ваша розчулена Я.

СПАСИБІ ТОБІ, БОЖЕ, ЗА ТЕ, ЩО Я ЩОСЬ МОЖУ!.. )))
Щира моя подяка господарям цього чудового місця,
яке для мене стало другим домом, - 
домом, у якому тебе розуміють -
Аллі ДУБЕНЮК та Миколі ШОШАННІ. 
Це - мабуть дуже щасливі люди, 
якщо вони визбирують у свою Вітальню 
стільки світлих облич і натхненних поглядів!
Дякую Олегу Максименку та Ігорю Рубцову за фото!

Дякую, друзі, за увагу, розуміння, квіти, подарунки і теплі спогади...

НЕХАЙ ТЕНДІТНА СИЛА ЛЮБОВІ БЕРЕЖЕ ВАС!!!

Немає коментарів:

Дописати коментар