"Всі ми родом із дитинства..." - із циклу "Призабуті імена"

22 травня виповнилося 100 років "татові Карлу" - призабутому українському актору Миколі Гринько (1920-1989). Згадаємо цього славного і талановитого   митця, який запам'ятався нам чудовими образами милих і доброзичливих героїв дитячих фільмів радянських часів. М.Гринько - перший український актор, який отримав звання Народного артиста УРСР (1973 р.). Дебютував у кіно в 1951 року в ролі Бунтаря у фільмі Ігоря Савченка «Тарас Шевченко».

 "Ніжний і шляхетний актор і людина" (А.Тарковський).  

Особливо помітні Гринькові роботи у фільмах Андрія Тарковського. Вперше режисер побачив Гринька в картині «Мир тому, хто входить», довго розшукував його і з того часу називав своїм талісманом. У Тарковського Гринько дебютував у фільмі «Іванове дитинство» 1962 року. Ця картина здобула найвищу нагороду Венеційського кінофестивалю - «Золотого лева». Потім були «Андрій Рубльов» (1966), «Солярис» (1972), «Дзеркало» (1974), і одна з найкращих робіт Гринька — роль Професора у «Сталкері» (1979). Також йому пощастило працювати з такими видатними режисерами, як Сергій Параджанов, Леонід Биков, Сергія Бондарчук, Сергій Герасимов, Тимофій Левчук, Андрій Кончаловський, Родіон Нахапетов... На жаль, на «рідній» кіностудії ім. Довженка його не вважали за «свого» актора, знімали дуже мало, не запропонували жодної головної ролі. Його сценарій до «Украденого щастя» Івана Франка пролежав у студійних кабінетах 6 років і його покладено «на полицю». Дуже несподіваною роботою Миколи Григоровича стала роль А. П. Чехова у фільмі Сергія Юткевича «Сюжет для невеличкого оповідання» (1969), про історію створення п'єси «Чайка» та її провал на сцені Александринського театру. З ним довго віталися на Мосфільмі: «Здорові були, Антоне Павловичу», а у Франції під час прем'єри фільму, Чехов-Гринько мав неймовірний успіх, нарівні з Мариною Владі, яка була його партнеркою в фільмі. 

У 1970-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні в дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карла з фільму-казки Л.Нечаєва «Пригоди Буратіно» (на цю роль його не хотіли брати через високий зріст, але Нечаєв за його встояв). Багатьом поколінням він запам'ятався ролями Папи Карло в фільмі "Пригоди Буратіно" і професора Громова в "Пригодах Електроніка". Були ще й «Автомобіль, скрипка і собака Ляпка»,  

«Пригоди Електроніка».



   Пісня із к/ф "Пригоди Буратіно",
реж. Л.Нечаєв, Білорусьфильм, 1975

  30 років в щасті і любові.

Дуже зворушлива історія кохання Миколи Гринька і Айше Чулак-Огли (1932 - 2013). Після війни він працював на естраді, співав куплети, веселив публіку ексцентричними номерами. Його зріст 2 метра в основному і визначав характер естрадних номерів. Одного разу він вийшов на сцену в образі білого лебедя із "Лебединого озера". І коли почав танцювати, публіка розсміялася. Але в залі сиділа одна дівчина, яка зовсім не посміхнулася. Мініатюрна красива дівчинка-скрипачка із оркестру «Днiпро» Айше Чулак-Огли дивилась на цього "двометрового лебедя" і не могла стримати сліз. Вона... закохалась. З першого погляду і на все життя. На той час їй було 25 років, а Миколі - 37. Айше народилася в Києві, в сім'ї турецького підданого і українки. Зріст у Айше був 155 см, але ця різниця ніколи їм не заважала. Їм знадобився рік, щоб вони побралися і потім 30 років відчували себе безмежно щасливими! Айше згадувала:

О своем супруге Айше говорила: «Делая людям добро, Николай забывал о нем. По отношению ко мне этот человек был действительно рыцарем, всегда красиво ухаживал за мной. Если кто-то из поклонников дарил Николаю цветы, то уже за кулисами он отдавал их мне. Мой супруг отличался застенчивостью, к тому же Гринько никогда не лгал людям».Источник: https://stuki-druki.com/authors/Grinko-Nikolay.php Штуки-дрюки ©

О своем супруге Айше говорила: «Делая людям добро, Николай забывал о нем. По отношению ко мне этот человек был действительно рыцарем, всегда красиво ухаживал за мной. Если кто-то из поклонников дарил Николаю цветы, то уже за кулисами он отдавал их мне. Мой супруг отличался застенчивостью, к тому же Гринько никогда не лгал людям».Источник: https://stuki-druki.com/authors/Grinko-Nikolay.php Штуки-дрюки ©

О своем супруге Айше говорила: «Делая людям добро, Николай забывал о нем. По отношению ко мне этот человек был действительно рыцарем, всегда красиво ухаживал за мной. Если кто-то из поклонников дарил Николаю цветы, то уже за кулисами он отдавал их мне. Мой супруг отличался застенчивостью, к тому же Гринько никогда не лгал людям».Источник: https://stuki-druki.com/authors/Grinko-Nikolay.php Штуки-дрюУ 70-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні у дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карло з фільму-казки Л.Нечаєва «Пригоди Буратіно» (цікаво, що на цю роль його не хотіли брати через високий ріст, але Нечаєв його відстояв). Були ще і «Автомобіль, скрипка і собака Клякса», «Пригоди Електроніка».

«Коля тоже очень давно, до нашего знакомства учился играть на скрипке... Без нашей общей любви к музыке ничего бы не было. Мы работали вместе в симфо-джазовом ансамбле «Днепр». Гринько переманили туда из Запорожского театра имени Щорса на должность конферансье, а я играла соло на скрипке. После концертов, когда меня никто не мог видеть, садилась за фортепиано и вспоминала любимые произведения Вебера, Рахманинова, Шопена, Грига. Однажды музицировала в темной комнате, не зная, что Коля меня слушает. Он молча подошел, молча прижал к себе. Тот вечер, обвенчанный музыкой, расцвел зарей нашего супружества. Для того чтобы ездить с Колей на гастроли, я, оканчивая пятый курс, ушла из консерватории. Диплом так и не получила. Спустя много лет мой профессор Виктор Маркович Гольфельд, педагогические надежды которого я бессовестно обманула, неожиданно меня поддержал: «Ты правильно сделала. Люби! Он достоин твоих поступков!».

 Більш детальніше див. розгорнутий матеріал.  Тут і Тут.

  "Шістнадцять років пройшо після смерті мого Грині, а я й до цього часу його кохаю. Навіть більше, чим за життя..."

вдова актора, скрипачка Айше Рафетівна Чулак-Огли.

Микола Гринько помер 10 квітня 1989 від лейкозу. Його дружина продала всі цінності, які в неї були, щоб встановити йому надгробний пам'ятник на Байковому кладовищі. Залишила тільки дві обручки: подарунок чоловіка та подарунок батька.
 









  На фасаді по вулиці Гоголівській в Києві, де актор проживав останні 4 роки (1985 - 1989), в 1990 році установлена меморіальна дошка. Автор - скульптор П.Коптєв. А в Херсоні, де народився Микола Григорович, рішенням від 21 лютого 2016 року вулицю Бегми перейменували у вулицю Миколи Гринько. 

************************* 

Ця доля і кохання двох яскравих і самовідданих людей нагадує відносини талановитих і щасливих подружжів родини Олександра і Ніни Грін, Володимира Висоцького та Марини Владі (тривалий час пані Марина мала теплі і дружні стосунки з цими людьми, допомагала їм); відносин Григорія Олександрова та Любові Орлової (до речі, наші герої теж довго і тісно з ними товаришували).