На творчій зустрічі з Братами Капрановими в місті Боярка

9 липня 2016 року у м. Боярка (зала ЦТМ "Оберіг") пройшов музично-літературний вечір та презентація книги "Забудь-річка" братів Дмитра та Віталія Капранових - українських письменників, видавців, публіцистів та громадських діячів.
Їм допомагав відомий український піаніст-віртуоз Роман Коляда - радіожурналіст, автор і ведучий програми «Український вимір» на першому каналі Українського радіо, директор Радіо "Промінь" (з 2011 р.). Дипломант Міжнародного музичного фестивалю «Орфей» (2005 — м. Білгород-Дністровський), кавалер ордена Нестора Літописця 3 ступеня, кавалер ордена Св. Рівноапостольного князя Володимира, лауреат премії ім.Івана Франка.

Нам вдалося побувати на цьому заході, познайомитись з творчістю відомих  сучасних митців і ми з радістю ділимось своїми враженнями та "фототрофєями"!

Під час зустрічі автори презентували свою книгу «Забудь-річка». Це їхній перший історичний роман. На таку серйозну працю їх надихнула власна сімейна біографія. 

Троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА. Багато років по тому випадково зустрічаються двоє їхніх нащадків і між ними спалахує кохання. Герої ведуть родинне історичне розслідування трьох доль, які переплуталися і стали фактично однією потрійною долею – долею українця у Другій світовій війні.
Назва роману походить від старого язичницького символу – Забудь-річки, що розділяє світ живих та світ мертвих. Перелітаючи через неї, душа забуває все, що з нею було раніше. Саме така Забудь-річка протікає між поколіннями у кожній українській родині.

 

Фрагменти інтерв'ю з братами Капрановими. Взято із сайту:

http://vestnik.in.ua/2016/06/03/brati-kapranovi-u-kremenchutsi-pro-zabud-richku-zhinochiy-svitoglid-ta-shizikiv/

«...Ми маємо двох дідів. Один наш дід – червоноармієць, герой, кавалер ордену Червоної зірки, був поранений під Севастополем на Сапун-горі. А другий – 58-а стаття, вісім років таборів, «ворог народу». В радянські часи ми нібито мали стидатися одного діда, а другим пишатися. А тепер все навпаки – пишатися повинні одним дідом, а стидатися іншого, бо він був окупант. Але ми любимо обох дідів і не готові одним з них весь час жертвувати. І ми вирішили про це написати книжку», - розповіли автори.
Забудь-річка протікає між поколіннями українців. За сюжетом, троє молодих людей завдяки гримасі долі потрапляють на війну під одним іменем – Степан Шагута. Комсомолець воює у дивізії «Галичина», син офіцера УНР – у Червоній армії, а польський жовнір – в УПА.
Цей сюжет має історичне підґрунтя. «Цей спосіб нам підказала людина, яка через це пройшла – Петро Галицький, якого вже, на жаль, немає серед живих, - розповіли письменники. У 1941 році віддав свої документи єврею, аби врятувати його від смерті. Так з’явилося два Петра Галицьких...
Також письменники запевнили, що в історичному плані немає нічого вигаданого, найменші деталі узяті з історичних документів та мемуарів. А ще автори самі пройшли шляхами своїх героїв. До речі, один з головних героїв – із Полтавщини. Звідки саме – цю таємницю автори поки не розкривають.
Брати Капранові про себе, скільки треба читати книжок та майбутнє
- Із чого починалася ваша діяльність?
- Як видавці, ми починали з конкурсу «Золотий бабай». Бо коли ми починали, в Україні зовсім не видавали українських книжок, особливо популярних жанрів. Ми вирішили, що треба починати з конкурсу, щоб дати українським письменникам можливість почати створювати свої твори. Потім ми вчилися продавати книжки. Бо видавати легко, вони потім десь валяються. А вже потім ми почали видавати.
- Що змінилося зараз?
- Ми все життя вчимось. І ви знаєте, життя нам не заморюється підкидати нові обставини, де знову треба вчитися. Весь ринок падає, український ринок зростає. Зараз українці починають реально купувати. Але для цього потрібна була війна, на жаль. Зараз ми вчимося працювати у нових обставинах, коли у людей немає грошей, коли усе дуже складно. Знову-таки, нові видавничі технології, маркетинг. Зараз щороку видається 15-17 тисяч назв книжок (у порівнянні з 99-им роком, коли їх було 700), а повинно видаватися 100 тисяч на рік. Наша задача – дійти до 100, а це всього-навсього у 5 разів більше.
- Ви – письменники, видавці, громадські діячі, яхтсмени. Що для вас найрідніше?
- Найрідніше – любов, узагалі почуття. А почуття приходять, коли починаєш спілкуватися з читачем. Тому що читач – це та людина, яка з книжки робить твір мистецтва. Поки книжка не прочитана, вона не є твором мистецтва. Це стоси надрукованого паперу. А читач її у голові фактично екранізує, перетворює на твір мистецтва.
- Скільки книжок має прочитати освічена людина за місяць?
- У кожного свій темп читання. Читати треба пропорційно художньої літератури, бо це тренування душі. Наукова публіцистика – це окреме питання. А поезія і художня література – це тренажер тіла. Якщо ти не читаєш художню літературу, ти перетворюєшся на духовного інваліда. Нормальна людина повинна, напевно, раз на 2 тижні один художній твір прочитувати. Десь два десятки книжок на рік.
- Скільки читаєте ви?
- Ми багато читаємо. Ми – професіонали, ми нікому не радимо читати стільки, скільки ми. Тому що ми одночасно читаємо по кілька книжок. Вдома у мене на тумбочці,наприклад, зараз 3-4 книжки, і у брата також, і на роботі ще 3-4 книжки, які читаємо. Просто вони всі для різного. А - Головне – навчитися обговорювати прочитане. Це – найцікавіше. Головне – знайти такого самого шипика, який прочитає ту саму книжку, а потім поговорити. От тут і починається та сама творчість. Цьому треба вчитися, бо ця культура трохи втрачена в Україні.
- Що буде з Україною через 20 років?
- З Україною буде дуже бойове, дуже кропітке, але щастя. Українці ніколи не заспокояться. Це буде бойове, але переможне щастя!"

Невеличка фотосесія від постійного користувача Бібліотеки №15, співорганізатора літературно-мистецького салону "Грінівська вітальня", відеооператора Миколи Шошанні. 

 По закінченні бажаючі мали змогу придбати авторські книги з автографом.

"На калину роса впала, в нас на вулиці Купала!" - народознавча година

"У звичаях, традиціях народу
ти душу України пізнавай!"

Свято Купала вирізняється особливою поетичністю та чарівністю. Декілька днів (4-6 липня) бібліотека готувалась до цього чарівно-магічного дійства. В читальному залі відбувся перегляд літератури  "Шануймо традиції нашого народу", де представлені підручники з народознавства, етнографії, статті з періодичних видань. Тут можна дізнатись з яких далеких язичницьких часів прийшло до нас це свято. Мета бібліотечного перегляду – показати красу і неповторність поетичної краси природи і популяризувати купальський обряд за допомогою книг.

 

Напередоді на вулиці відбувся виступ для дітей музиканта Руслана Іщенка з українськими піснями. 

Вже традиційним стало створення аплікацій на майстер-класі Синявської Алли Іванівни.

Постійний читач Богданчик (10 років) - переселенець із Луганська, має вади слуху. 

Дуже любить приходити до нас, завжди приєднується до бібліотечних дитячих розваг, комунікабельний, веселий, спілкується за допомогою рухів, розуміє все по губам.

Голосне читання на природі завідуючої бібліотеки Дубенюк А.І. фольклорно-етнографічної розповіді "Ой на Івана, ой на Купала" (Київ, Веселка, 1999). Книга відтворює узагальнений образ свята Івана Купала на Україні. Створена на основі фольклорно-етнографічних записів Людмили Іваннікової та друкованиих джерел.Також діти ознайомились з книгою М.Гоголя "Вечір напередодні Івана Купала".

Знання рідного краю, його історії і культури духовно збагачує людину, виховує повагу до традицій народу.

Саме бібліотека формує особистість на грунті історії, культури, традицій народу та надає велике значення краєзнавчій і народознавчій роботі.

Головний бібліотекар Синявська А.І., завідуюча сектором Трубецька К А. та Куць О.О. зранку 6 липня ходили з дітками до Жуків острова збирати квіти та запашні трави.

"На Івана, на Купала

І наші бабусі щастя шукали. 

Долі благали у Сонця й Води, 

Щоб горя не знати, не знати біди".

При вході до бібліотеки відвідувачі протягом дня мали змогу переглянути книжкову виставку 
"У звичаях, традиціях народу
ти душу України пізнавай!", 
приєднатися до плетіння віночків.

А під вечір всі бажаючі пішли до річки пускати віночки, водити хоровод, бавитись на природі...

"Ой на Івана, ой та на Купала, 

Котилася зоря з неба, та у в воду впала. 

А дівчина за водою пустила віночок, 

Заплуталась ясна зірка в зелен барвіночок".

Купальські дійства в Україні - це магія рідної землі, це бальзам для душі, який надає сил і наснаги і в наші дні. 

Кажуть, у ніч на Купала, коли сонце стоїть у самій високості й має незбагнену силу, долю можна привернути на свій бік. Лише єдиного дня, єдиної ночі на рік. Ось чому молодь в усі віки чекає її з таким нетерпінням!

І ми, і наші юні друзі, отримали велике задоволення від спілкування з мальовничою природою рідного Корчуватого, корисного дозвілля, пізнання традицій купальського свята, позитивних емоцій!

Свято Івана Купала на Корчуватому - 
це незабутні враження!!!

"В'ється плине річечка, як блакитна стрічечка"

Краєзнавчо-пізнавальне літнє дозвілля на природі для дітей 

з Аллою Синявською.

Хутір Корчувате з'явився на мапі Києва в другій половині ХІХ століття. Територіально він входив до володінь Видубицького монастиря. В цьому поселенні проживали робітники цегляного заводу, пізніше завод від монастиря перейшов до відомого багатія - купця Бернера. Знаходилась в цьому районі і одноіменна пристань (переказують, що в свій час цією затокою на галері проходив сам князь Потьомкін). Напередодні Другої світової війни відомий археолог І.М.Самойловський віднайшов  в цих краях Корчуватський могильник (2 ст. до н.е. — 1 ст. н.е.) з найдавнішим похованням зарубинецької культури... Під час війни, в 1942-1943 році, тут точилися запеклі бої, а поряд з Корчуватим проходила друга захисна лінія оборони Києва.
Мешканці та старожили Корчуватого прозвали свій улюблений куточок в Голосіївському районі жартівливою абревіатурою - ЮБК, що в народі означає "Южный берег Киева". 
Так, дійсно, природа Корчуватого завжди тішить своїх жителів та гостей чудовим повітрям, унікальною зеленою заповідною зоною, пляжами під золотим сонцем - все це дивом нагадує тихе приморське містечко з розміренним буденним життям, привітними господарями та близкістю води. Таке собі миле курортне містечко! А відчуття "курортності" посилюють оточуючі острови - Жуків, Галєрний, Коник, Ольгин, Казачий, Водників - вони входять до заповідної зони "Дніпровські острови" - найбільшого острівного заповідника країни. Довгий час для підростаючого покоління тут діяв "Клуб юних моряків". 
Головний бібліотекар Синявська Алла Іванівна постійно проводить для юних любителів-краєзнавців цікаві бесіди, спонукає їх до пізнання своєї "малої батьківщини", фотографує мальовничі пейзажі. 

Це фото вона зробила на пляжі Корчуватого декілька років тому. Напевно, сама природа надихнула і виразила підтримку і любов до України та створила живий прапор нашої держави.

А ось який чудовий краєвид відкривається з корчуватського пляжу! За високими зеленими насадженнями кущів та дерев ми бачимо будинок під номером 92, де скромно притаївся і наш книжковий храм!

                                  Вид на затоку Дніпра з вікон бібліотеки.

А це Корчувате з висоти пташиного польоту! Аж подих перехоплює!!!

Мальовнича затока Дніпра вабить око та спонукає до творчості. Намилувавшись дивовижними пейзажами рідного Корчуватого, Алла Іванівна разом зі своїми юними активістами-читачами створили аплікацію

"В'ється, плине річечка,

як блакитна стрічечка".

Поки вони чаклували над створенням цього дива, нашому фотографу Олені Куць вдалося відзняти найцікавіші моменти. :) 

 Сподіваємось, що Україну очікує світле майбутнє! 

Захоплює, наскільки неперевершений та мальовничий цей світ! 

Аж серце сповнюється гордості за нашу Україну. 

Яка ж вона прекрасна!