середа, 27 січня 2016 р.

"Історія України від Діда Свирида" чекає на своїх читачів


Дорогі друзі!
Нарешті в нашій бібліотеці з'явилася довгоочікувана книга - сучасний історичний бестселлер - 
"Історія України 
від Діда Свирида"!

Спеціально для вас ми замовили її перед Новим роком і ось, на Старий Новий рік - 13 січня 2016 року -   ми отримали чудовий дарунок від автора та ще й з автографом!
На додачу ще й авторську чашку для 
"Чаювання під читання".

Такого ви ще не  читали! 
З такої чашки не пили!

Том перший книги «Історія України від діда Свирида» українського блогера, відомого в соціальній мережі Фейсбук під ім’ям «Свирид Опанасович». 
Книга написана у стилі, найбільшим наближенням за подібністю до якого є Всесвітня історія в обробці «Сатирикону». Однак, авторське викладення матеріалу відрізняється більш науковим ставленням до історичних деталей, глибиною аналізу причинно-наслідкових зв’язків, тому може використовуватися як достовірний варіант історичного матеріалу не тільки для всіх, хто просто цікавиться історією, а й для учнів і студентів. Особливістю авторського жанру є оживлення історичних героїв в форматі діалогів та залучення читачів до аналізу історичних подій. 
Том перший охоплює період від первісних людей і заселення території України до 1036 року.

Джерело: http://uk.vnews.agency/exclusive/14399-storya-ukrayini-vd-dda-svirida-persh-nzh-smyatisya-bazhano-znati-yak-use-bulo-naspravd.html





Коротенький анонс:
«У всі часи й епохи людина завжди жваво цікавилася своїм минулим. Бо людям чомусь конче потрібно знати, звідки вони пішли і якого вони роду-племені. Раніше, коли історія ще не була наукою, людям доводилося вигадувати собі історію, виводячи своє походження від різних надприродних істот або навіть богів. Потім виявлялося, що сусідній народ, будучи нахабнішим, вигадав собі ще красивішу і яскравішу історію. А вигадавши її, починав гордовито і зверхньо поглядати на інші народи, в яких фантазія була не така бурхлива.
Не раз і не два це призводило до міжнародних конфліктів. Бо справді, хіба можна стерпіти, коли якесь плем’я, що тільки-но зіп’ялося на ноги, самовпевнено виводить своє походження від самого сонця, а ти – простий нащадок якоїсь нещасної морської потвори. Непорядок. Починалися кровопролитні історичні диспути, в яких опоненти залюбки лупцювали одне одного дрючками, каменюками та іншими вагомими науковими аргументами.
Власне кажучи, навіть зараз, після перетворення історії в точну науку, люди не полишили дурної звички мірятися давністю свого роду та героїзмом предків. Здебільшого, до речі, вигаданим. У деяких країнах така міфотворчість і досі цілком серйозно охороняється державою, яка суворо стежить, щоб ніхто не насміхався над її походженням від Риму, Русі чи якогось Вавилону. Не позбавлені здорового глузду люди нишком глузують над такими версіями, які, по суті, нічим не відрізняються від древніх міфів про походження народів від орлів чи драконів. 

Прикметно: що чим нижче ступінь зрілості того чи іншого народу, то оскаженіліше він доказує давність свого походження. А що розвиненіший народ, то з більшим гумором та самоіронією ставиться як до власних, так і до чужих історичних міфів.
Українці – народ досить зрілий і сильний, аби дозволити собі вигадувати власні міфи і водночас щиро над ними сміятися. Але перш ніж сміятися, бажано знати, як усе було насправді. Бо насправді все було значно цікавіше і захопливіше, ніж може вигадати навіть найбурхливіша фантазія.
Отут небайдужий українець замислюється – а якою ж насправді була історія України? І де про це почитати?
Почитати про нашу історію можна багато де, бо наші історики натхненно трудяться і щороку видають чимало різних цікавих книг. Вони молодці, і дід щиро радіє, що історичних досліджень у нас стає дедалі більше. А радіючи за професійних істориків, я й сам написав “Історію України від діда Свирида”. Навіщо, спитаєте ви, ще й дідова історія, коли стільки професійних досліджень? І я з вами повністю погоджуся. Не хотів я писати оцю історію, слово честі, не хотів. Так люди наполягли. Кажуть – давайте, діду, розтлумачте нам оту історію, бо книжок багато, а розуміння нема. Довелося писати свою книжку. А почалося все так.

У буремний час політичних і воєнних катаклізмів, коли широкими народними масами прокочувалися потужні хвилі паніки та істерики, дід добровільно обрав роль сільського спостерігача за світовими подіями. Та почав вести в інтернеті свій блог, аби, спираючись на стрункі закони сільської аналітики тлумачити людям, що воно й до чого. Описуючи ж актуальні події, дід часто наводив різні історичні приклади. Небайдужі громадяни спершу терпіли оті дідові історичні екскурси, а потім терпець у них увірвався: “Діду, сядьте та напишіть уже окремо історію України, бо це ж невиносімо!”

Зрештою, довелося щотижня постити в блог по параграфу “Історії України від діда Свирида”. Людям дідова писанина несподівано сподобалася, а нові параграфи почали навіть роздруковувати і відвозити нашим бійцям на фронт. Солдати читали, сміялися і вимагали – “Діду, пишіть ще!” Писав далі, бо що поробиш – люди ж просять!

Аж тут на діда почали насідати різні видавництва з вимогами – треба друкувати! Довгенько я тримав оборону і не погоджувався – де це видано, щоб простий сільський дід книжки писав? І сусіди сміятимуться – літній уже чоловік, а на старість почав дурницями бавитися. Але знали б ви, які оті видавці настирні! Ну і дід зрештою здався.

Постало питання про ілюстрації, бо як така книжка може бути без гарних ілюстрацій? На заклик дідуся відгукнулося кілька десятків дуже талановитих художників, які надіслали свої ескізи і мені довелося пережити великі душевні терзання, обираючи між чудовим та прекрасним. Аж, нарешті, зголосився молодий і дуже талановитий Олексій Бондаренко, побачивши роботи якого стало зрозуміло – ось воно! І Олексій так високо підняв планку, що я аж почав хвилюватися, чи дотягує дідова “Історія…” до якості його ілюстрацій. Якщо не дотягує і виявиться, що ілюстрації подобаються людям більше, ніж зміст, я щиро радітиму успіху молодого талановитого художника, якому від усього серця бажаю великого творчого майбутнього.

“Історії України від діда Свирида” – книжка істинно народна, бо написана вона на вимогу багатьох тисяч читачів дідового блогу. Писалася для людей та так, щоб читати її було і цікаво, і пізнавально, й весело. Художник Олексій Бондаренко та видавництво “Юстініан” також постаралися на славу, що й дозволило “Історії України від діда Свирида” побачити світ. Сподіваємося, світ за це на нас не сильно сваритиметься.

Книжка ця не є науковим трактатом, і дід жодним чином не конкурує з професійними істориками. Водночас, дідусь намагався писати так, щоб не осоромитися і перед вченими людьми. Бо раптом історики теж її почитають. Знайдуть там якусь нісенітницю, і дідові буде соромно. Але ж обов’язково знайдуть, на те вони й історики.

От чого в дідовій Історії точно ніхто не знайде, то це сліз, ридань та журби з приводу буцімто нещасної долі українського народу. Бо не маю наміру лити воду на млин тих, хто вважає українську історію “нещасною”, безглуздою” і “безпорадною”. Такими епітетами нагородив колись нашу історію Володимир Винниченко, який радив перед читанням історії України пити бром. А давши таку пораду заходився будувати Українську державу спочатку з Центральною Радою, а потім з більшовиками. Зрозуміло, що в нього нічого путнього не вийшло, бо до роботи треба ставати весело й завзято, а не скиглячи та витираючи сльози.

Тому книга ця написана по можливості весело, хоча дідусь далекий від вульгаризації історії. Над історією України й так добряче познущалися, коли найсмачніші сторінки її історії привласнювалися різними імперіями. А українцям залишали убоге хуторянське існування в тіні цих імперій.

Зараз же ми спостерігаємо діаметрально протилежні процеси, бо тумблер переключився в крайнє положення нестримної ідеалізації минулого. І багато вітчизняних популяризаторів безсоромно псує історію України безглуздими вигадками й недоречним пафосом. В результаті виходить недостовірна і неапетитна плутанина, яка проникає і в шкільні підручники. Батьки стоять розгублені, дітям у школах історія не подобається. Тому поширені в наші дні яскраві, але науково непідтверджені теорії та новітні міфи, дід іноді згадує, але здебільшого лише для того, щоб разом із читачами весело над ними посміятися.

Якщо читачам книжка сподобається, ми відразу приступимо до видання другого тому, а там, можливо, і третього. Так потроху і до сучасності доберемося. Ну а якщо книжка вам не сподобається, то теж нічого страшного. Просто на одну нецікаву книжку побільшало, а їх і так уже чимало. Зате з’явиться колись автор, який врахує наші помилки і напише нам історію значно ліпше за діда. І дід оту нову книжку також із задоволенням почитає та щиро радітиме її успіху.

Ну що? Дочитали? Дивно. Мало хто читає вступи, я приємно здивований. А тепер приступаємо до власне історії. Історичні персонажі вже заждалися і нетерпляче чекають, щоб ви про них почитали».

Саме таким вступом розпочав своє дослідження української історії легендарний дід Свирид Опанасович – один з найвідоміших персонажів українського сегменту Фейсбуку. 

Ну, а що з цього вийшло, ви дізнаєтесь, прочитавши її. 

2 коментарі:

  1. Колеги, дякую за презентацію цієї новинки. Соромно, але навіть не чула ні про автора, ні про книгу...

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дуже раджу вам, дорога Тетяно, її придбати! Повірте - дуже цікава і легко читається. Мої читачі в захваті! Книга наразі вже активно продається в київських книгарнях. Правда, ціна дещо інша - близько 300 грн., але вона того варта. Слідкуйте за інформацією на сторінці Діда Свирида у Фейбуці. Моя мрія - отримати всі п'ять томів! її важко вполювати!

      Видалити