10 зникаючих народів світу,
про які не розкажуть на уроках географії
На Землі проживає більше 7,5 млрд людей самих різних національностей. Про деякі народи ми знаємо з дитинства, але в світі є величезна кількість людей, чия культура і традиції залишаються для нас таємницею. Звичайно, сучасна цивілізація сприяє неминучій асиміляції, і деякі народності поступово зникають. Але, на щастя, багато їх представників намагаються зберегти власні багатовікові традиції і звичаї.
Це корінне населення Алеутських островів, яке проживає там вже більше 9 000 років. Основна їх частина сьогодні населяє Аляску, але також вони зустрічаються в Камчатському краї. Мандрівники відзначали, що колір тіла і обличчя у алеутів швидше білий, що відрізняє їх від засмаглих чукчів і ескімосів.
У 2018 році на Алясці налічувалося близько 6 700 алеутів, а в Росії – менше 500. Вони відносяться до арктичної раси і мають власну мову, розділену на кілька діалектів. Правда, поступово він вимирає – в минулому році налічувалося лише 4 людини, які володіють одним з Алеутських діалектів, а більшість перейшла на російську або англійську. З давніх-давен серед алеутів був поширений анімізм, тобто віра в натхненність всієї природи.
Сучасні алеути живуть в невеликих містах і поселеннях і в основному займаються риболовлею. Особливо популярною для промислу рибою вважається минтай. Саме аляскинський минтай в основному поставляється в ресторани мережі McDonald’s.
2. Атакаменьйо 
Атакаменьйо, або Атакама, – корінний народ в північній частині Чилі, який проживає в основному в Андах, в пустелі Атакама. До речі, ця пустеля вважається найсухішою і найсуворішою на Землі. У деяких районах дощ випадає раз в декілька десятиліть. За даними аргентинського перепису населення, в 2010 році близько 13 тис. людей ідентифікували себе як атакаменьйо в першому поколінні. Також близько 20 тис. представників цього народу проживає в Чилі. Раніше люди Атакама говорили власною мовою Кунса, але та була втраченою в середині XX століття. Зараз всі представники говорять іспанською. У давнину вони були кочовим народом, але потім освоїли розведення лам і вирощування кукурудзи і стали вести осілий спосіб життя. Сьогодні люди Атакама живуть в декількох селах, а також в невеликому місті Сан-Педро-де-Атакама. Вони виживають в тому числі за рахунок туристів, які приїжджають подивитися місцеві визначні пам’ятки – вулкан Ліканкабур і солоне озеро.
3. Бадуї
Бадуї живуть в Індонезії, в горах провінції Бантен на острові Ява. На сьогоднішній день їх чисельність становить близько 13 тис. осіб. Вони ведуть вкрай замкнутий спосіб життя. Можливо, цьому сприяє їх релігія – агама Сунда, яка тісно пов’язана з анімізмом. Народ бадуї дотримується численних табу. Деякі з них цілком зрозумілі: їм не можна вбивати, красти, брехати, зраджувати і напиватися. Однак серед інших заборон є дійсно дивні. Зокрема, заборонено їсти вночі, користуватися транспортом в будь-якому вигляді, вирощувати рис, використовувати різні аромати, приймати золото або срібло і доторкатися до грошей.
4. Бороро
Бороро – це індіанський народ, що проживає на території Болівії і Бразилії. Корінних бороро залишилося менше 2 тис., а самі себе вони називають «орарімугудоге», тобто «люди риби орарем». У них є власна мова бо вадару, але більшість населення все-таки говорить португальською. При цьому рівень грамотності становить менше 30%. Бороро в основному займаються землеробством і вирощують кукурудзу, маніок, рис. Унікальна особливість цього народу полягає в тому, що всі бороро мають однакову групу крові. Так що кожен з них може стати донором своєму одноплемінникові.
5. Шапсуги
До Кавказької війни шапсуги були одним з найбільших черкеських племен, а сьогодні їх залишилося менше 4 000. В основному вони проживають в Росії в районі Сочі, а також в Туреччині, Сирії та Йорданії. Говорять на шапсугському діалекті адигейської мови. Багато дослідників відзначали особливу красу і стать місцевих жінок і чоловіків. До речі, якщо ви пам’ятаєте текст лермонтовського «Героя нашого часу», то в новелі «Белла» герой на ім’я Казбич був шапсугом. Більш того, у нього існував реальний прототип – лихий наїзник Кизбеч Шеретлуко. Сьогодні шапсуги живуть в аулах і намагаються зберегти свою самобутню культуру – шанують давні обряди, серед яких найпопулярнішим вважається обряд викликання дощу, щоб зберегти урожай. Нерідко старійшинами аулів стають жінки. А ще шапсуги – справжні майстри танців і вишивки.
6. Водь
Водь вважаються фіно-угорським народом, який зникає. Проживає в Росії і Естонії. На сьогоднішній день їх залишилося менше 100 осіб. Основні втрати народ зазнав під час Другої світової війни. Багато етнографів відзначали особливу красу водських жінок: «жінки взагалі красиві, мають веселий, приємний і привабливий погляд, швидкі очі, великі, блакитні». Історик Генріх Портан також визнавав, що місцеві жінки вважаються більш красивими, ніж російські або фінські. Крім того, водь були самим білявим народом в світі – «у 80% чоловіків і у 76% жінок волосся було або білими, як сніг, або золотисто-жовтими, як пісок». Сьогодні докладаються чималі зусилля, щоб зберегти культуру цього нечисленного народу: створюються музеї, проводяться фестивалі і поновлюється викладання водської мови, яка дуже схожа на особливий діалект естонської.
7. Самаритяни 
Багато хто знає біблійний вислів «добрий самаритянин», який увійшов в нашу мову завдяки притчі про пограбованого подорожнього і людину, яка його врятувала. Той безкорисливий рятівник і був самаритянином. Насправді самаритяни – це особлива етнорелігійний група, яка має свою багату історію. Сьогодні вони проживають на території Ізраїлю. У якийсь момент чисельність самаритян стала катастрофічно зменшуватися, і до початку ХХ століття їх залишилося всього 146 осіб. Але, на щастя, етнос все-таки зумів зберегтися. Щоб самаритяни не “розчинилися” серед євреїв, в 1954 році уряд Ізраїлю вирішив зібрати їх воєдино в місті Холон. Зараз чисельність цієї народності становить близько 800 осіб. До речі, одна з колишніх королев краси Ізраїлю і відома актриса Софі Цдака за походженням є самаритянкою. 
Цей народ має власний календар, але при цьому визнає шабат і традиційні для євреїв звичаї прийому їжі. До недавнього часу самаритяни укладали шлюби лише всередині громади, але зараз керівники громади дозволили одружуватися на єврейках, караїмках і християнках.
8. Моріорі
Корінний народ, який проживає на архіпелагах Нової Зеландії. Прийнято вважати, що останній чистокровний моріорі помер в 1933 році, так що сьогоднішній народ з’явився в результаті змішаних шлюбів. Проте вони продовжують підтримувати свою культуру, мову і традиції. За даними останнього перепису, в світі залишилося не більше 800 моріорі. Швидше за все, вони є нащадками племен маорі, що в перекладі означає «звичайні люди», так як у них схожі мова і традиції. Зокрема, у цих народів була введена заборона на ведення воєн і насильство. Їх усна традиція говорить: «Коли люди сердяться і відчувають, що вони в гніві можуть вдарити іншу людину, вони можуть це зробити, але лише палицею товщиною не більше ніж в великий палець і довжиною не більше руки. Бій закінчується при першому пошкодженні шкіри або появі краплі крові, і тоді всі повинні вважати, що їх честь задоволена». Саме ця ідеологія зуміла запобігти безлічі згубних міжусобних воєн і забезпечила мирне життя протягом 24 поколінь. До речі, одна з сюжетних ліній знаменитого роману Девіда Мітчелла «Хмарний атлас» розповідає історію народу моріорі.
8. Семанги
Семанги, або по-тайськи «кучеряві», проживають на територіях М’янми, Таїланду і Малайзії. Довгий час вели кочовий спосіб життя, стали осілими тільки в XX столітті. Сьогодні їх чисельність не перевищує 5 000 осіб. У семангів досі розвинений поділ праці. Чоловіки займаються полюванням, жінки – збиранням, готуванням, виготовленням сувенірів. Старійшиною племені може бути тільки чоловік, найчастіше шаман. За переказами, шамани вміють перетворюватися в тигра і спілкуватися з духами. А ще цей народ відчуває забобонний страх перед грозою. У семангів існує власне уявлення про красу: у них поширене підпилювання зубів, проколювання носа і шрамування тіла.
Хадза – корінний народ Танзанії, чисельність якого не перевищує 1 300 осіб. Його представники розмовляють власною, ізольованою мовою. Для європейської культури народ був відкритий в XIX столітті, але його походження до цих пір незрозуміло. Швидше за все, вони якось пов’язані з пігмеями. Сьогодні хадза займаються в основному полюванням і збиранням. Як правило, полюють за допомогою лука і стріл з кам’яними або залізними наконечниками. Всі важливі рішення приймають виключно чоловіки. На жаль, населення хадза поступово скорочується під тиском інших народів. Кажуть, що за останні кілька десятиліть вони втратили не менше 3/4 своєї землі. Правда, деякі намагаються боротися і звертаються до уряду Танзанії з проханням захистити територію їх споконвічного проживання, підкреслюючи екологічність свого життя.
11. Чулимці
Чулимці проживають на півночі Росії і вважаються найбільш нечисленним тюркським народом – їх залишилося близько 355 осіб. Назва походить від річки Чулим – це притока Обі, і перекладається слово як «біжить сніг». Особливість чулимського діалекту полягає в тому, що він з самого початку був неписьменним, тобто ним користувалися тільки при спілкуванні. Лише в 2006 році чималими зусиллями був складений буквар. Правда, з кожним роком стає все менше людей, які володіли б місцевою мовою. Лінгвісти стверджують, що сьогодні її носіїв налічується не більше 12. При цьому близько 30 чулимців розуміють рідну мову, але самі чулимською не говорять. Цікаво, що в цій мові ніколи не було слова «гріх», тому його довелося замінити синонімом.
